Зимові місяці минули спокійно, народ збадьорився, повеселішав, але з приходом весни знову ожила тривога. Коли настала пора сіяти, ми по черзі виходили в поле. Одні працювали, інші охороняли пуебло, причому жінки повинні були допомагати чоловікам. Щовечора перед заходом сонця Оговаса призначав вартових. Три загони по двадцять осіб вирушали на північ, схід і південь від пуебло і, зачаївшись, охороняли тих, хто працював на полях.
Пора сівби завершувалась, коли ми дізналися, що великий загін навахів напав на жителів пуебло Санта-Клара, які працювали в полі. Багато тева загинуло.
За цей час Насітіма, брат і я тричі ходили на вартування. Оговаса покликав нас і вчетверте, сказавши, що сам поведе наш загін на північ.
Ми рано полягали спати, а встали удосвіта. Келемана приготувала нам добрий сніданок. Було ще темно, коли ми, побравши зброю, спустилися на майдан, де Оговаса вже збирав воїнів свого загону. Всі вишикувалися в ряд. Нас було дев’ятнадцятеро разом з Оговасою. Перелічивши нас, він запитав, хто ж двадцятий.
— Огота, — відповів один із воїнів.
— Ха! Ну, певно ж! — вигукнув вождь.
— Ходімо без нього, — запропонував хтось.
— Авжеж. Нам не треба таких! — залунали голоси.
— Ні, він піде з нами! Підіть і приведіть його сюди! — сердито закричав Оговаса.
Та в цю хвилину з’явився Огота. Він ішов спроквола, ніби знехотя. Вилаявши його за запізнення, вождь повів наш загін.
Нам випало вартувати на Чорному Плато. Вже сходило сонце, коли ми зійшли на плоскогір’я. Ми побачили, що воїни південного загону вже піднялися на гору в другому кінці долини. Третій загін заховався в ялівцю, що вкривав пагорби на сході. Ранок був погожий, теплий. Ніде не видно було ворожих загонів, але ми знали, що вони бродять поблизу. Сонце піднялося ще невисоко, коли з пуебло вийшли жінки, чоловіки й невдовзі розбрелися полями. Я бачив, що на нашій ділянці працюють Келемана і Чоромана. Вони саджали кукурудзу, тобто виконували нашу роботу, тоді як ми, чоловіки, змушені були сидіти без діла. З великою радістю ми пішли б у поле, якби моєму народові тева не загрожував напад навахів, з якими я був кровно споріднений. Мені було сумно. Ми з братом сиділи трохи осторонь від решти воїнів. Нахилившись до нього, я сказав йому мовою навахів:
— Брате, як мені важко! Наше рідне плем’я йде проти добрих, мирних тева. Ми повинні покласти край цій ворожнечі!
— Мабуть, легше повернути річку назад! — сумно озвався брат.
Раптом у мене за спиною пролунав голос Оготи:
— Послухайте-но! Ці двоє розмовляють мовою навахів. Мабуть, вони щось замишляють проти нас.
Не знаю, що б я йому відповів, якби цієї миті не почув вигуку Насітіми:
— Погляньте! Південний загін помітив ворога!
Ми зірвалися на ноги. Справді, стежками, що вели в поріччя, бігли, розмахуючи ковдрами, наші воїни. Люди в полі, помітивши їхній сигнал, стрімголов кинулися до пуебло. З пагорбів на сході також спускалися воїни третього загону. Ми зрозуміли, що ворог наближається з південного сходу, понад річечкою Поквоге, якої не видно було з Чорного Плато.
— О, наші жінки і діти! Невже ми не встигнемо їх урятувати? Вперед, мої хоробрі тева! За мною! — вигукнув Оговаса і перший почав спускатися в долину.
Ось і настав час мого страшного випробування: там, на полях Поквоге, мені судилось стрітися з моїм рідним народом — навахами. Я знав, що серед них можуть бути мої близькі родичі. Біжучи слідом за Насітімою, який ні на крок не відставав від Оговаси, я думав свою думу. «Чи можу я воювати з рідним народом? Ні! Чи можу я зрадити добрих тева — Келеману, Насітіму, Чороману — всіх, хто мене любить і кого я люблю? Ні! О боги! Вкажіть мені стежку, на яку ступити!» — заблагав я подумки. Але відповіді я не почув.
Я ніби марив. Ледве усвідомлював, що не відстаю від Насітіми, а брат біжить поруч. Ми спустилися з плоскогір’я і перетнули поля Поквоге. Тут я завважив, що ми рухаємося не до пуебло, а на схід, у той же бік поспішали воїни південного загону. Не відразу я втямив, у чому річ, але нарешті збагнув: ми хотіли врятувати наших коней. Коли прийшла весна і почалися набіги навахів, ми на ніч заганяли коней у пуебло, а щоранку хлопчаки-пастушки під охороною трьох воїнів виводили їх на пашу. Пастухів призначали старійшини кланів. Сьогодні вранці наші пастушки погнали табун на схід од пуебло, а зараз вони разом із воїнами східного загону намагалися довести його додому.