Хоч і лає мене бабуся, а я не відступлюсь від свого задуму і не зверну з обраного шляху. Я обійду всіх ловців священних птахів, і вони навчать мене ловити орлів.
Ясно світив місяць. Здалеку я побачив трьох своїх друзів. Вони прямували до нашого вігвама. Напевно, затіяли якусь гру і йдуть по мене. Я заховався в затінку, а коли вони зайшли до вігвама, дременув геть. Скрадаючись, я перетнув табір і опинився біля вігвама Самотнього Чоловіка. Шалено забилося моє серце, коли я відхилив запону на дверях і підійшов до вогнища. Я став як укопаний і почав нервово перебирати пальцями торочку ковдри. Я сподівався застати ловця орлів серед членів сім’ї, та мені не пощастило: випадково я потрапив на збори старійшин і воїнів. Вони сиділи обабіч нього, а його дружини — біля входу. Самотній Чоловік щось розповідав своїм гостям. Побачивши мене, він спитав:
— Чого ти хочеш, сину мій?
— Нічого… нічого… я просто так зайшов… — промимрив я, подумавши, що мене зараз проженуть.
Проте Самотній Чоловік промовив лагідно:
— Сідай, якщо знайдеш вільне місце.
Ці слова підбадьорили мене. Вільне місце знайшлося поруч молодшої дружини господаря, котра сиділа біля самого входу. Коли я сів на м’які шкури, вона всміхнулася, стиснувши мою руку, й сказала:
— К’ї! Маленька Видро, у тебе славна мати, а ти її добрий син. Я горджуся тим, що ти сидиш біля мене. Але недалеко той час, коли ти сидітимеш он там!
І вона показала рукою на ложе із звіриних шкур праворуч від ловця орлів. Зараз на цьому почесному місці сиділи два відважні воїни.
Маленькою Видрою назвав мене жрець Сонця, коли я народився. Мені ж, як і всім моїм ровесникам, хотілося швидше здійснити якийсь великий подвиг і заслужити нове ім’я — ім’я воїна.
— Коли зайшов хлопець, я саме розповідав про те, як на сході сонця спіймав орла, — почав Самотній Чоловік, обвівши поглядом своїх гостей. — Послухайте, що було далі. Я взяв шматок свіжої печінки і запхав її в бік опудалу вовка, яке служило приманкою для орла. Дах пастки геть-чисто зруйнувався, коли я боровся з орлом. Хутенько зробив новий настил, ліг на дно пастки і став чекати другого орла. Все вище здіймалося сонце, а орел не прилітав. Я вже виговорив усі заклинання, які знав. Нарешті, коли сонце почало хилитися на захід, я побачив орла — він ширяв у піднебессі. Я переживав, що птах ніколи не сяде на пастку, і знову почав говорити заклинання. Раптом орел стрілою полетів униз, гулко розтинаючи крилами повітря. О, як затьохкало в мене серце! Він спустився так низько, що я розгледів його спаленілі очі. Але сталося несподіване: орел змахнув крилами, полетів на південь і зник з очей. Ніякі мої заклинання не допомогли повернути його. Я нічого не міг збагнути. Нарешті я втратив будь-яку надію на успіх. Розсунувши жердини й настил із гілок, я піднявся на повен зріст і… побачив трьох здоровенних вовків, що лежали за десять кроків від пастки. Вони схопились, утупилися в мене, потім повернули й помчали схилом гори. О, як вони мене розсердили! Звісно, вовки пролежали тут цілісінький день і наполохали орла. Але дивно: як вони прийшли і полягали так близько від пастки?
— А мене це не дивує, — озвався один із гостей. — Їх принадив запах печінки, яку ти запхав в опудало. Але вони почули і твій запах. Ось чому боялися підійти й чекали ночі. В темряві здобич була б їхньою.
Присутні погодилися з ним. Самотній Чоловік набив ще одну люльку, закурив її і передав сусідові. Розмова зайшла про полювання, але я нічого не чув. Я сидів нерухомо, заполонений своїми думками. Наче вві сні, я бачив, що гості докурили другу люльку, а Самотній Чоловік набив її втрете і знову пустив по колу. Нарешті господар вибив з неї попіл і попрощався з гістьми.
Один за одним пройшли вони повз мене, а коли запона на дверях опустилася, дружини й діти Самотнього Чоловіка стали ладнатися до сну. А я сидів, не ворушачись, і боявся поставити запитання, яке крутилося в мене на язиці.
Самотній Чоловік скоса поглядав на мене і нарешті мовив:
— Ти хочеш запитати мене про щось, сину мій?
— Так, так! — вигукнув я. — Що треба робити, аби стати ловцем орлів? Навчи мене приманювати птахів із голубого піднебесся!
— К’ї-йо! Хлопець, здається, збожеволів, — прогула старша дружина.
Я не любив її раніше, а зараз, коли вона поглузувала з мене, я зненавидів її.
Але Самотній Чоловік лагідно мені всміхнувся й відповів: