— Нарешті! — вигукнув я. — Два роки вона не знати чого лає нас, змушує робити так, як сама хоче. Яка ж ти смілива, мамо! Ти нас визволила!
— Пам’ятай, сину мій, що вона любить тебе не менше, ніж любить твого батька, свого єдиного сина. Ти повинен жаліти її.
Звісно. Але тепер ми не дозволимо їй правувати нами.
Ми полягали спати, повкривавшись теплими шкурами. Знадвору до нас долинали зойки й голосіння нещасної бабусі. Вона бродила далеко за табором і раз по раз голосно вигукувала ім’я мого батька. Нам із матір’ю було важко на серці.
Тепер я маю пояснити, що «чорноногі» індіанці ділилися на три племені — кайна, пікуні й сіксіка. Мій батько походив із племені кайна, а мати належала до клану Короткі Шкури племені пікуні. На той час плем’я кайна стояло табором на річці Черево, біля підніжжя високих гір, а пікуні розташувалися південніше, на відстані трьох днів їзди, на річці Ведмідь. Трете плем’я — сіксіка — стояло на північ од нас, у долині річки Лук. А зараз я розповім, чому ці три племені говорять однією мовою.
Давно-давно, невдовзі після того як Старий створив світ, у далекій лісовій країні жив один чоловік і мав три одружені сини. Дичини в лісах дедалі меншало, і людей чекав голод. От батько й каже якось своїм синам:
— Усі ми помремо, якщо залишимося тут. Я раджу переселятися в інші краї. Ми мусимо знайти країну, де водиться багато звірів.
Сини погодилися з ним і звеліли дружинам нав’ючити пожитки на собак. Усі вони — старий з дружинами, сини з дружинами, дітьми вирушили в путь.
Ішли довго, але дичини попадалося дуже мало, і всі голодували. Нарешті вони вийшли з лісу на широку рівнину, де паслися величезні стада бізонів. Таких тварин вони ще зроду не бачили. Відразу ж розіпнули вігвами, і три сини пішли на полювання. Але їм не пощастило вбити жодного бізона, бо тварини не підпускали близько до себе. Того вечора чотири сім’ї лягли спати голодні, хоча неподалік паслися стада.
І от старому батькові приснилося, як далі слід робити. Прокинувшись уранці, він заварив якогось чорного зілля і натер наваром ноги старшому синові. Той догнав стадо й убив кілька бізонів. У таборі зготували розкішний обід, а коли всі втамували голод, батько звернувся до найстаршого сина:
— Ти здійснив великий подвиг і заслужив нове ім’я. Я даю тобі ім’я Сіксіка.
Сіксіка означає «чорноногий».
Молодших синів узяли завидки, і вони й собі попросили в батька нових імен. Довго думав старий і нарешті сказав:
— Я не можу вволити вашого прохання, поки ви не заслужите права носити нові почесні імена. Чорного зілля я вам дам, щоб ви могли вбивати бізонів, але ви повинні знайти собі іншу країну і там здійснити великі подвиги.
Сини виконали батькову волю. Один подався на південь, другий на північ. Блукали довго, нарешті повернувся той, що ходив на південь. Він приніс тюки гарної одежі, яку зняв з убитих ворогів. Батько назвав його Пікуні — «в розкішні шати вбраний». Другий син приніс скальпи і зброю вождів, яких він переміг, і батько дав йому ім’я Кайна — «багато вождів». Так три сини стали родоначальниками наших трьох племен: сіксіка, пікуні і кайна.
Як я казав, по матері я пікуні, а по батькові кайна, і жив з плем’ям мого батька — кайна.
Коли догоріло наше невеличке вогнище, прийшла бабуся, роздмухала зотлілі вуглинки і сказала мені:
— Ми підемо на південь, до пікуні, але обіцяй мені, сину мого сина, вернутися колись до кайна, нашого рідного племені.
— Обіцяю виконати твоє бажання. Коли я заслужу право носити велике ім’я — Старе Сонце, тоді я повернуся до кайна і попрошу жерців Сонця дати мені це ім’я.
Уранці мене розбудив спів. Я неабияк здивувався: моя мама співала вперше відтоді, як загинув батько. Вона вже почала пакувати наші убогі пожитки. Побачивши, що я прокинувся, вона гукнула мене й попросила хутенько скупатися в річці та привести коней.
— Потім ми поснідаємо, осідлаємо коней і поїдемо на південь, до пікуні!
Я побачив, що бабуся пакує свої речі в два старі міхи. Вона була дуже зажурена, здавалося, ось-ось заплаче, руки в неї тремтіли. Виходячи з вігвама, я порадив їй це дуже побиватися, додавши, що рано чи пізно вона схвалить мій намір.
Купаючись у річці з хлопцями, моїми друзями, я сказав їм, що розлучаюся з ними надовго, оскільки сьогодні вранці їду на південь, до пікуні. Вони вмовляли мене не їхати, а потім побігли в табір і розповіли про це своїм родичам. Коли я привів коней, перед нашим вігвамом уже юрмився народ. Вождь Орлині Ребра і старійшини умовляли матір зостатися.