— Якщо їм не пощастить, ми довгенько не побачимо м’яса, — озвався один із воїнів. — Стадо кинеться навтіки, розполохає всю дичину.
— Либонь, вони не вполюють жодного бізона, — підтримав його другий.
— Помовчіть! Навіщо ви накликаєте біду? — гримнув на них Швидкий Бігун. — За такі слова ви обоє одержите лише ратиці.
Ми всі засміялися.
Невдовзі ми побачили п’ять хмарок диму над кущами в яру. Прогриміло п’ять пострілів, і стадо кинулося навтіки. Два бізони простяглися на землі, а третій кружляв на місці. Коли він спіткнувся об одного з забитих і впав, ми схопилися й побігли в долину. Четверо воїнів заходилися лупити шкури, а ми посідали поблизу й нетерпляче очікували, поки скінчиться білування туш. Я перший отримав шматки м’яса, що дісталися на долю загону Ловців, і попросив дати мені язик і ребро бізона для Швидкого Бігуна. Прохання моє було відразу ж виконане.
Табір ми розбили у чималому гаю, і для кожного загону розвели сім — вісім невеличких багать. Швидкий Бігун вибрав собі місце для відпочинку в затінку верб, над самою річкою, віддалік од гамірного табору, щоб сміх і балачки не заважали йому думати й молитися. Ватажки загонів завжди так чинили. Перед сном вони просили богів послати їм віщий сон, щоб знати, яких сподіватися небезпек та як їм зарадити.
Пам’ятаючи про обов’язки носія люльки, я не чекав якихось вказівок. Хутенько розвів багаття, набрав кілька оберемків трави і листя, зробив ложе для вождя. На жару я спік йому бізонячий язик, а собі шматок м’яса. Коли ми наїлися, він послав мене по Білого Ведмедя й Залізну Сорочку, з якими хотів викурити три люльки. Я сидів збоку, підкидаючи в багаття хмизу, і прислухався до розмови.
Швидкий Бігун сказав, що наділяє їх правом вибирати воїнів, котрі стоятимуть на варті, поки ми спатимемо. А опівдні ранкових вартових треба змінювати. Зайшла мова про те, якою дорогою йти нам до ворожого табору. Ми вважали, що ассінібойни розташувалися недалеко від гирла Малої річки. Залізна Сорочка радив просуватися долиною Великої річки, поки не натрапимо на слід ворогів, але мій дядько погодився з Білим Ведмедем, який запропонував спуститися по річці Ведмідь до Великої річки, перетнути рівнину, досягти гір Ведмежа Лапа, а потім східним схилом Вовчих гір пройти до луки Малої річки.
Докуривши третю люльку, Білий Ведмідь і Залізна Сорочка пішли виставляти варту, а дядько відіслав мене спати до табору, наказавши повернутися надвечір. Коли я пішов од нього, вождь саме почав молитися, щоб йому відкрилось віще видіння. Я попрямував до багать Ловців. Воїни курили, теревенили, перекидалися дотепами. Декому захотілося пожартувати з мене. Вони запитували, чи до вподоби мені бути в’ючним конем і чи багато трофеїв я мрію захопити. Але я надто стомився, щоб їм відповідати. Простягшись у затінку високої тополі, я міцно заснув.
Прокинувся я, коли скісне проміння сонця обпекло мені обличчя. Підвівшись, не відразу второпав, де я. Скрізь між деревами лежали сонні люди. Скрадаючись, я покинув табір і попрямував до верби, під якою відпочивав мій дядько. Побачивши, що він спить, я знову ліг і заснув. Коли заходило сонце, Швидкий Бігун розбудив мене і послав купатися. В річці вже хлюпалися воїни. Холодна вода освіжила нас. Викупавшись, я розчесав волосся і заплів його в коси, потім хутенько розвів багаття і зготував вечерю.
Смерком повернулися вартові, доповіли, що все спокійно, і швидко попоїли м’яса. Я нав’ючив на себе всі речі й пішов слідом за дядьком до табору, де він гомонів із Білим Ведмедем і Залізною Сорочкою, поки воїни ладналися вирушати. Я чув, як він розповідав їм, що сподівався побачити віщий сон, але спав без сновидінь.
Поночі ми рушили далі в дорогу і переправилися вночі через кілька приток річки Два Священні Вігвами. Протягом наступних трьох ночей ми просувалися долиною річки Ведмідь і нарешті розбили табір неподалік від того місця, де ця річка зливається з Великою річкою. Ми перебували на відстані кількох годин ходьби від торгового форту Довгих Ножів.
Уранці Білий Ведмідь і Залізна Сорочка, відпочиваючи коло нашого багаття, завели мову про форт, про товари, якими торгують білі, і про начальника форту Довге Волосся (Александра Кульбертсона), одруженого з дівчиною із племені пікуні. Швидкий Бігун сказав, що Довге Волосся — чоловік хоробрий, щирий і чесний.