Вона постукала об одвірок і зачекала. Астольфі витримав кілька секунд, перш ніж звести на неї погляд, відірвавши його від паперів. Побачив Сандру і, здавалося, здивувався: чому це в нього на порозі несподівано виникла агентка у формі.
— Проходьте.
— Добрий день, лікарю. Я агентка Веґа, ви мене пам’ятаєте?
— Так, пам’ятаю. — Він поводився ще більш непривітно, аніж зазвичай. — Чого вам?
Сандра увійшла до кабінету. Одного швидкого погляду довкола було достатньо, щоб зрозуміти: цей чоловік угніздився в ньому принаймні тридцять років тому. Там стояла шафа з книжками в пожовклих обкладинках і шкіряний диван, доволі потертий. Стіни, на яких висіли вицвілі дипломи, потребували побілки. Усе в кабінеті було просякнуто нікотином.
— Ви знайдете для мене кілька хвилин? Мені треба з вами поговорити.
Не відклавши ручки, Астольфі кивнув їй на стілець.
— Якщо недовго. Бо я поспішаю.
Сандра сіла перед столом.
— Я хотіла сказати… мені дуже шкода, що вина за вчорашнє впала цілком на вас.
Лікар скоса зиркнув на неї:
— І що це означає? Ви про що?
— Ну, я могла раніше за вас помітити, що Діана Дельґаудіо жива. За умови, якби не уникала того, щоб дивитися їй в очі…
— Не лише ви цього не помітили, не помітили ще й ваші колеги зі слідчо-медичного відділку, які працювали після вас. Тож вина моя, і тільки моя.
— Насправді я прийшла сюди, щоб запропонувати вам можливість відігратися.
Обличчя Астольфі скривилося в недовірливій гримасі.
— Мене відлучили від цієї справи, я більше не причетний.
— Гадаю, сталося дещо дуже серйозне, — не вгавала агентка.
— То чому ви не поговорите про це з вашим керівництвом?
— Бо я ще не впевнена.
Астольфі розмова починала дратувати.
— Отже, я повинен надати вам упевненості!
— Можливо.
— Гаразд. Про що йдеться?
Сандру потішило вже те, що він відразу не виставив її за двері.
— Коли я вивчала фотографії, зроблені на місці злочину, то помітила, що не зауважила однієї деталі, — збрехала вона.
— Трапляється, — утішив її лікар, однак лише для того, щоб змусити говорити коротко.
— Я помітила тільки згодом, що земля біля машини жертв була перерита.
Цього разу Астольфі помовчав, однак відклав убік ручку.
— Моя гіпотеза полягає в тому, що вбивця міг щось там закопати.
— Дещо химерна гіпотеза, вам не здається?
«Гаразд, лікар не запитав, чому це я саме йому про це розповідаю», — втішилася поліціянтка.
— Авжеж, однак потім я поїхала туди, щоб перевірити.
— І що?
Сандра втупилася в нього поглядом.
— Там нічого не було.
Астольфі не відразу відвів погляд і не поцікавився, коли саме відбулася та перевірка.
— Агентко Веґа, у мене немає часу на порожні балачки.
— А якщо це зробив хтось із наших? — Сандра випалила ті слова одним духом, знаючи, що вороття вже не буде. То було серйозне звинувачення з дуже тяжкими наслідками, якби вона помилилася. — Один з наших приховав доказ на місці злочину. Не наважившись ризикувати, щоб винести його звідти, він сховав його під землею, щоб повернутися за ним згодом.
Астольфі вражено вирячився на неї.
— Ви говорите про спільника, агентко Веґа. Я правильно вас зрозумів?
— Так, лікарю. — Вона намагалася говорити якомога впевненіше.
— Агент медично-кримінальної експертизи? Поліціянт? Чи, може, я? — Він аж не тямився від обурення. — Ви знаєте, що своїми підозрами можете накликати на себе дуже тяжке звинувачення?
— Вибачте, однак ви не зрозуміли сказаного мною. Я теж була на місці злочину, отже я теж підпадаю під підозру нарівні з іншими. Ба більше: такий пропуск у моєму рапорті негайно виводить мене не перше місце в переліку підозрюваних.
— Я раджу вам покинути всю цю історію і кажу це для вашої ж користі. У вас немає доказів.
— А от у вас бездоганний послужний список, — сказала як відрізала Сандра. — Я перевірила. Скільки років ви вже на цій роботі? — І не дала часу відповісти. — Ви справді не зрозуміли, що дівчина була ще жива? Як можна було так помилитися?
— Ви збожеволіли, агентко Веґа.
— Якщо місце злочину справді зазнало змін, тоді факт невстановлення ніким того, що Діана Дельґаудіо була ще жива, слід розглядати під іншим кутом. Не як простий недогляд, а як навмисний учинок з метою допомогти вбивці.
Астольфі підхопився з місця і ткнув пальцем їй у груди.
— Це тільки ваші інсинуації! Якби у вас були бодай якісь докази, ви тут зараз зі мною не говорили б, а вже побігли б до віцеквестора Моро.
Сандра не промовила ані слова. Замість цього дуже повільно перехрестилася, але навпаки: справа наліво, знизу догори.
За виразом обличчя Астольфі поліціянтка збагнула, що саме він був отим чоловіком у лісі минулої ночі. Лікар також зрозумів, що вона це помітила.
Сандра з викликом доторкнулася рукою до паса, на якому висіла кобура з пістолетом.
— Це ви намагалися вбити тих молодят. Потім повернулися до соснового лісу як судмедексперт, побачили, що Діана ще жива й вирішили залишити її помирати. Тим часом прибрали зі сцени злочину всі докази, що могли вивести слідство на вас. Сховали їх, а потім повернулися, щоб забрати, коли там не буде нікого.
— Ні, — заперечив той спокійно, але рішуче. — Мене викликали, щоб я виконав покладену на мене роботу; коли йдеться про службовий обов’язок. Я не в змозі цього передбачити.
— Просто пощастило, — відповіла Сандра, попри те що вона ніколи не вірила у збіг обставин. — Або ж правда в іншому: це не ви напали на них, однак знаєте, хто це скоїв, і тепер його покриваєте.
Астольфі важко впав на стілець:
— Це просто ваші слова проти моїх. Але якщо ви почнете теревенити про це навколо, моїй кар’єрі настане кінець.
Сандра мовчала.
— Мені треба покурити.
Не чекаючи на її згоду, він ухопив пачку сигарет, вийняв одну й закурив.
Деякий час вони мовчали, поглядаючи одне на одного, як незнайомі люди в залі очікування. Лікар мав рацію: у Сандри не було ніяких доказів, щоб довести правдивість своїх звинувачень. Повноважень на те, щоб його заарештувати або примусити піти з нею до відділку, у неї теж не було. Однак він її не проганяв.
Було очевидно, що Астольфі гарячково намагається виплутатися, і не тільки тому, що ризикував послати коту під хвіст свою кар’єру. Сандра відчувала: якщо почнуть бодай якось копати під лікаря, обов’язково випливе щось дуже компрометувальне. Можливо, навіть отой самий доказ, який він поцупив з місця злочину, хоча вона була впевнена, що він уже заздалегідь його позбувся. Чи ні?
Астольфі загасив сигарету в попільничку й підвівся, не відводячи очей від поліціянтки. Потім рушив у напрямку зачинених дверей, що, напевно, вели до його особистого туалету. У погляді лікаря Сандра прочитала відвертий виклик.
Вона не мала жодних повноважень, щоб зупинити Астольфі.
Той зачинив за собою двері й повернув ключ у замку. «А щоб тобі!» — вилаялася вона подумки, встала й підійшла до дверей, щоб послухати, що він там робить.
За дверима деякий час тривала тиша, що врешті несподівано обірвалася характерним бульканням туалетного зливу.
«От я дурепа, слід було здогадатися!» — подумала вона, розізлившись на саму себе. Та поки вона чекала на повернення Астольфі з туалету, їй раптом здалося, ніби вона чує якісь крики. Спершу навіть вирішила, що то лише плід її збудженої уяви.
Крики лунали не в будівлі, їх було чутно знадвору.
Сандра підійшла до вікна. Помітила кількох осіб, які бігли до будинку. Розчинила вікно й визирнула.
На чотири поверхи нижче на асфальті лежало тіло судмедексперта.
Сандра на мить розгубилася, по тому кинулася до дверей туалету.
Треба було діяти. Але як?
Спершу вона спробувала вибити двері плечем. Один удар, другий. Нарешті замок піддався. Двері розчахнулися, і вона влетіла всередину. Їй в обличчя ударив струмінь повітря з відчиненого вікна, через яке викинувся лікар. На вагаючись, вона залізла рукою у прозору воду унітаза, сподіваючись, що та річ, яку Астольфі намагався спустити в нього, ще не потрапила в глиб каналізації. Вона стала занурювати руку чимдалі глибше й глибше, як тільки могла, нарешті її пальці щось намацали й підчепили, але та річ вислизнула. Раптом вона спромоглася її вхопити. Спробувала потягнути на себе, щоб вийняти, однак останньої миті вона таки вислизнула.