Сама не знала, чому довірилася пенітенціарію. А може, й знала.
— Це не допоможе вам його впіймати, повір мені. Тут ідеться не лише про нього одного. За ним стоять якісь інші сили. Хтось дуже впливовий.
Сандра збагнула, що пенітенціарію від неї щось треба, інакше він до неї не звернувся б.
— Одного разу мій приятель сказав мені: найкращий спосіб спіймати злочинця — зрозуміти, як він любить.
— Ти справді вважаєш, що таке чудовисько здатне когось любити?
— Ну, нині вже, можливо, і не здатне, але в минулому — так. Це казка про дітей, Сандро. Якщо я зумію знайти соляного хлопчика, тоді й збагну, на кого чи на що він перетворився, коли став дорослим.
— А від мене чого ти хочеш?
— Мого інформатора, Космо Бардіті, вбили. Намагалися видати все за самогубство, що на перший погляд може здатися правдою. Адже, якщо вірити словам його дружини, він багато заборгував. Однак я знаю, що це не так. — Маркус аж не тямився від люті, бо усвідомлював і свою вину в тому, що сталося. — Хтось забрав мобільний Бардіті після того, як убив його. Можливо, тому що він дзвонив комусь, щоб роздобути книжку казок, і напевно ж із кимось зустрівся.
Сандра знала, до чого він хилить:
— Щоб отримати роздруківки даних телеоператора, потрібен дозвіл судді.
Маркус твердо поглянув їй у вічі.
— Якщо ти справді хочеш мені допомогти, іншого виходу немає.
Вона обперлася об поруччя металевих сходів, поміж тими двома бар’єрами, що поволі насувалися на неї з боків, як лещата, і почуваючись так, мовби вона опинилася за ґратами. З одного боку — професійний обов’язок, з другого — пошук справедливості. А вона не знала, що вибрати.
Пенітенціарій ступив крок уперед:
— Я можу його зупинити.
Сандра добре знала інспектора, на якого поклали розслідування смерті Бардіті. Вона була впевнена, що справу швидко закрили б, передавши до магістратури, а потім — до архіву, як і більшість справ про самогубства.
Вона не могла звернутися з проханням до колеги, не було належного обґрунтування. Адже Сандра служила фотоекспертом, ніякого вірогідного приводу в неї не було, він би їй просто не повірив.
Попри те що та справа не належала до переліку особливо важливих, доступу до неї Сандра не могла отримати. Документація містилася в базі даних квестури, а пароль доступу був тільки у відповідального за розслідування й у відділку, що відкрив справу.
Протягом ранку Сандра кілька разів виходила з операційного залу ЦОС, щоб спуститися на поверх нижче, де був розташований кабінет колеги. Зупинялася побазікати з іншими поліціянтами, щоб мати нагоду поспостерігати за ним.
Двері кабінету завжди лишалися відчиненими, а ще вона помітила, що інспектор мав звичку робити нотатки на папірцях, розкладених на письмовому столі.
Їй дещо спало на думку. Вона дочекалася, коли її колега піде обідати, а сама озброїлася «дзеркалкою». Коли коридори спорожніли, зайшла до кабінету й зробила низку знімків столу.
Пізніше проглянула отримані знімки на комп’ютері з наміром знайти щось цікаве. Вона сподівалася, що колега занотував пароль справи Бардіті з побоювання забути його.
На одному з аркушів Сандра знайшла щось схоже на код. Ввела його на екрані єдиного терміналу, що був в оперативному залі ЦОС та мав доступ до бази даних квестури, і вже за мить висвітилися дані справи.
Треба було поспішати. Адже хтось із присутніх міг щось запідозрити. На її щастя, і Моро, і Креспі вже кілька годин були на виїзді.
Як і можна було собі уявити, документації у справі Космо Бардіті було зовсім небагато. Кілька копій його попередніх притягнень за розповсюдження наркотиків та сутенерство, а також його фотографії з листівок розшуку. Сандрі навіть стало гидко, коли вона побачила татуювання свастики на шиї в Бардіті. Ще й подивувалася з приводу такої довірливості пенітенціарія тій обставині, що Маркус був пригнічений через його смерть. Та, можливо, ішлося лише про її упередженість — вона це усвідомлювала, — і, можливо, насправді Бардіті був значно кращий, аніж здавалося. Однак той чоловік накликав на себе чиюсь ненависть.
Сандра вирішила не вдаватися до таких роздумів. Повернулася до перегляду файлів і помітила, що серед них бракувало запиту судді на отримання роздруківок переліку телефонних дзвінків самогубці. Вона сама заповнила бланк запиту і, перш ніж надіслати, позначила йому найвищий рівень терміновості. Можливо, інспектор навіть цього не помітив би.
Прокуратура дала свою згоду, і вже після обіду компанія-телеоператор нарешті надіслала всю документацію за її запитом.
Проглядаючи довгий перелік дзвінків, що їх здійснив Бардіті протягом свого останнього дня життя, Сандра відразу зауважила, що чоловік активно шукав інформацію. Власники майже всіх номерів були на обліку в поліції. Поліціянтка не уявляла собі, яким чином пенітенціарій зможе вилучити з переліку номер тієї особи, яку він шукав, адже всіх їх можна було запідозрити. Однак згодом зауважила, що один з номерів повторювався принаймні разів п’ять. Вона виокремила його разом з ім’ям власника.
Пів години по тому відповідно до отриманих інструкцій роздруківка телефонних дзвінків разом з карткою попередніх судимостей особи, якій Космо Бардіті надзвонював найчастіше, уже опинилася в скриньці для пожертвувань церкви Святих Апостолів.
9
Сандра Веґа дотримала слова. Вона зробила навіть більше. Роздобула для нього ім’я.
Однак відшукати Ніколу Ґаві він так і не зміг.
Мобільний був вимкнений, а коли Маркус завітав до його квартири, то зрозумів, що той не навідувався туди принаймні вже кілька днів.
Ніколі Ґаві виповнилося тридцять два роки, однак, за даними картки попередніх судимостей, більша частина його життя минула за ґратами або в стінах виправних закладів. На його совісті була ціла низка злочинів: торгівля наркотиками, крадіжки, збройний напад з метою обкрадання, насильство та завдання фізичної шкоди.
Останнім часом, щоб якось вдовольняти свої нагальні потреби та залежність від креку, він займався проституцією.
Маркус зібрав інформацію щодо закладів, де могли товктися потенційні клієнти: клуби тільки для чоловіків, розсадники чоловічої проституції. Він узявся за пошуки Ґаві, розпитуючи про нього в обмін на гроші. Востаннє його бачили сорок вісім годин тому.
Пенітенціарій дійшов свого висновку: Нікола або помер, або десь ховався, адже боявся.
І вирішив дотримуватися другої гіпотези — ще й тому, що в нього був спосіб її перевірити. Якщо він протягом останніх двох діб не з’являвся в тих закладах, де бував зазвичай, це означало, що він уже геть на мілині й зовсім скоро вийде зі схованки в пошуках дози.
Ключ до проблеми — крек. Потреба в кокаїні змусила б його вибратися з лігва, нехтуючи ризиком.
Маркус відкидав наявність у Ніколи достатньої суми в резерві: він добре знав наркоманів, знав, що вони витрачають на свою залежність усе до останнього цента. Позаяк він уже кілька днів не працював, йому довелося б знайти собі клієнта, готового заплатити йому за дозу. Пенітенціарій міг розпочати пошук у відповідних закладах з проституцією. Серед усіх можливих він вибрав один, куди Ґаві напевно пішов би.
Квартал Піньєто зажив слави як царина торговців креком. Щойно смеркло, Маркус став походжати вулицями кварталу, сподіваючись наткнутися на Ґаві.
Десь о пів на восьму, коли вечірнє повітря відчутно похолоднішало, пенітенціарій зайняв пост за кілька метрів від рогу вулиці, на якому один «пушер» пропонував товар. Продаж відбувався швидким передаванням з руки в руку. Токсикомани добре затямили собі, що влаштовувати чергу не можна, а тому, щоб не впадати в око, тримали дистанцію. Утім їх усе одно було легко розпізнати: вони рухалися нервово, ні на мить не відводячи погляду від своєї мети. По одному відхилялися від маршруту, підходили до пушера, вихоплювали в нього з руки дозу та прямували далі.
Маркус помітив, що з’явився якийсь м’язистий здоровань у чорній толстовці. Його голову затуляв капюшон, руки він засунув у кишені. Вечір був прохолодний, і легке вбрання незнайомця викликало в пенітенціарія підозру. Той був одягнутий так, ніби прожогом тікав з дому без наміру, а ще ймовірніше — не маючи можливості туди повернутися.