Убиває агента Стефано Карбоні пострілом у груди.
Стріляє в агентку Пію Рімонті, поранивши її в живіт. Потім роздягає її. Приковує до дерева наручниками, піддає тортурам і добиває мисливським ножем. Фарбує їй обличчя (щоб сфотографувати?).
Убивство автостопників
Речові докази: мисливський ніж, револьвер Ruger-SP101.
Убиває Бернгарда Єґера пострілом у скроню.
Убиває Анабель Меєр кількома ударами ножа в живіт.
Анабель була вагітна.
Закопує тіла та наплічники жертв.
Усім здавалося очевидним, що елементи останнього подвійного вбивства (насправді першого із цілої серії в хронологічному порядку) є недостатніми. Якщо точніше, під час розгляду всіх трьох випадків можна було констатувати, що їх кількість скоротилася.
Під час вивчення справи з автостопівцями доводилося враховувати той факт, що після неї минуло багато часу. Вміст наплічників двох юних німців уже вивчали експерти ЛТА.
Креспі сподівався, що в Леопольдо Стріні будуть добрі новини. А передусім — певні докази.
— Чому вони там так довго копирсаються? — запитав комісар.
Він мав на увазі, що незадовго до засідання в оперативному залі ЦОС віцеквестора Моро несподівано викликав до себе квестор.
Сандра не мала відповіді, могла лише уявляти її собі.
— Що означає «узгодження дій сил змішаного складу»?
— А те, що віднині не ви один керуєте цією операцією, — сказав голова поліції.
Однак Моро не вгавав:
— Нам ніхто не потрібен, ми й самі впораємося. Але дякую.
— Ти ж сам знаєш, — став пояснювати квестор, — на нас натисли, ти ж бо знав, що ми в усіх на виду: у міністра, у мера, у громадськості, у засобів масової інформації.
Вони вже з пів години сиділи в кабінеті квестора, на останньому поверсі палацу на Віа-Сан-Вітале.
— Ну, і що тепер? — запитав віцеквестор.
— Офіційно карабінери з ООГ братимуть участь у слідстві разом з вами. Ми мусимо передавати їм усю інформацію, що є в нашому розпорядженні, і вони робитимуть так само. Ідеться про створення посиленої команди. Так вирішив міністр, згодом він збере пресконференцію, щоб про це оголосити.
«Яка дурниця!» — хотілося сказати Моро. Залучення масових зусиль у цій справі мало чим могло зарадити. Ба більше: інколи залучення численних учасників могло нашкодити слідству. Адже в разі розподілу прав на керування терміни продовжували. Визначення «посилена команда» слугувало лише для того, щоб задобрити засоби інформації, що черпали свої знання з трилерів. Насправді слідство мали проводити тихо, прочісувати територію метр за метром. То була робота секретних служб, які, отримуючи відомості від інформаторів, аналізували чутки. Робота, що скидалася на ткання килима, — повільно й терпляче, вибудовуючи сюжет.
— Добре, це офіційна версія. А насправді яка ситуація?
Квестор поглянув Моро просто в очі, помітно було, що він уже починав лютувати.
— А така: два роки тому за вбивство двох німецьких автостопівців ти відправив за ґрати невинну людину. І тепер отой сучий син хоче подати позов на державу. Його адвокат виступив із заявою, цитую: «Його клієнта два роки тому примусили зізнатися, він є жертвою судочинної системи та легковажних дій поліції». І що тепер? Злодій тепер вдає із себе героя! А сьогодні вранці один з найвідоміших сайтів новин запустив опитування щодо того, як ти керуєш цим слідством. Хочеш знати результати?
— Отже, шефе, ти мене відсторонюєш від справи.
— Ти сам себе відсторонив, Моро.
Віцеквестор засмутився, однак вирішив не подавати виду. Замість цього посміхнувся.
— Що ж, якщо я правильно зрозумів, віднині ми співпрацюємо з карабінерами, хоча насправді вони нами командують, а вся ота історія про «посилену команду» потрібна лише для того, щоб не заплямувати нашу репутацію?
— Ви що ж, гадаєте, мені це до вподоби?! — запитав квестор. — Від цієї миті мені доведеться звітувати перед отим тупим начальником карабінерів і терпіти, поки той з виглядом липового благодійника вдаватиме, що ми проводимо спільне розслідування.
Моро збагнув: оті двоє керівників таким чином оголошували вирок його кар’єрі після того, як він вірою та правдою служив, досягнувши неймовірних результатів, а вони приписували собі його заслуги, і їм було начхати, що тепер за поразку заплатить тільки він.
— Що тепер?
— Передавання справи має відбутися сьогодні до вечора, — сказав квестор. — Маєш зустрітися з рівним тобі за званням в органах карабінерів і пояснити йому всі деталі слідства. Відповіси на його запитання, а потім передаси всі речові докази та інформацію.
Моро відчув, як йому перехопило дух.
— Ми що, розповімо їм і про езотеричний символ? І про чоловіка з вовчою головою? Хіба це вже не конфіденційна інформація?
— Про це говорити не будемо, — відповів начальник. — Так буде краще.
— Згода, — продовжив квестор. — Оперативний зал ЦОС не розбиратимемо, однак він більше не матиме тієї вирішальної ролі, як раніше, тому що ваші люди відразу отримають нові завдання.
Ось іще одна брехня, щоб зберегти видимість.
— Я подам рапорт на відставку, — заявив Моро.
— Не можна, не зараз, — заперечив квестор.
Оці поганці побудували свою кар’єру на його успіхах, а тепер без зайвих клопотів скидали його за помилку, вчинену два роки тому. Та що йому було робити, якщо невинна людина зізналася в убивстві двох автостопівців лише для того, щоб отримати знижку під час судового процесу? То система гнила, а не він.
— Я хочу подати рапорт про відставку, ніхто не зможе мені в цьому перешкодити.
Квестор ладен уже був вибухнути люттю, однак останньої миті його зупинив керівник.
— Вам же гірше, — промовив він спокійно. — Поки будете залишатися в органах, ви матимете право на захист державного адвоката, а якщо скинете погони, перетворитеся на звичайного громадянина, і тоді вас можуть притягнути до відповідальності за припущену два роки тому помилку. Власне, хто примушує вас робити це просто зараз? Так ви перетворитеся на чудову мішень для нападників, які зітруть вас на порох.
Моро збагнув, що його приперли до стінки. Криво посміхнувся та скрушно похитав головою:
— Добру пастку ви мені підготували!
— Зачекаймо, коли вгамується гроза, — порадив голова поліції. — Ви тим часом побудете в тіні, залишивши іншим усі пошани та нагороди. Згодом потихеньку зможете повернутися до своєї попередньої роботи. На вашу кар’єру це аж ніяк не вплине, даю вам слово.
«Знаєш, куди можеш запхати собі своє слово?!» — подумав Моро, однак відразу збагнув, що іншого виходу в нього немає.
— Слухаю, генерале!
Підлеглі бачили, як він зайшов до залу ЦОС напружений і не в гуморі. Несподівано звичний робочий гомін затих, і всі приготувалися послухати, що скаже віцеквестор, хоча він і не планував цього робити.
— Нас відсунули, — сказав він без зайвих передмов. — Віднині ЦОС не матиме ніякої оперативної функції, справу передають до рук ООГ.
Залом прокотилися вигуки обурення, але Моро порухом руки примусив усіх замовкнути.
— Я ще більше обурений, аніж ви, можете не сумніватися, але нічого не вдієш. Питання ухвалено.
Сандра не йняла віри. Відсторонювати Моро від розслідування було справжнім безглуздям. ООГ довелося б розпочинати всю справу від самого початку і таким чином гаяти безцінний час. Вона дедалі більше переконувалася в тому, що ця справа ставала інструментом політичної боротьби.
— Я хотів би щиро подякувати вам усім і кожному зокрема за проведену донині роботу, — повторив віцеквестор. — Знаю, що протягом усіх минулих днів ви не досипали й занедбали своє приватне життя. Знаю, що багато хто відмовився навіть від оплати за роботу поза графіком. Попри те що ніхто ніяким чином вас за це не вшанує, запевняю, що я не забуду ваших зусиль.