— Скільки разів вам пояснювати, що мобільний зв’язок страшніший за атомну бомбу? То ж ультракороткі хвилі! І взагалі, коли будемо знімати, я б вас попросив мобілки вимкнути.
— Дівчата! — підтримала історика Таня Мостова. — Будьте серйозні!
Інга знала всіх восьмикласників, але з жодним не товаришувала близько, тому спостерігала за підготовкою ніби збоку. Сценку, яку збиралися фільмувати, вже ставили на шкільній сцені у лютому, але залою вештались неприкаяні глядачі-випускники і це розмивало сприйняття. Інгу запросили замінити дівчинку, що мала зображати вчительку математики. Суть була доволі простою: «крутий» учень відбирає собі з шкільних учителів тих, котрі даватимуть йому приватні уроки; учителі хвилюються, кожен придумав рекламні слогани для свого предмета, і всі бояться, — раптом не пройдуть відбору.
Артем Денисович дав Інзі зім’ятий і списаний ручкою аркуш зі словами вчительки математики. Дівчинка швиденько пробігла очима текст і за хвилину була готова не те що зніматися, а навіть грати у театрі перед великим скупченням народу.
За хвилину повернувся Василько у супроводі Нонни Тадеївни. Учителі кілька хвилин про щось перемовлялися, — радилися, у які ж костюми одягнути артистів, а потім уся компанія посунула на другий поверх до кабінету Нонни Тадеївни. Там учителька організувала щось на зразок костюмерки, де можна було знайти перуки і бороди, бальні сукні і лицарські обладунки, капелюхи і ще бозна-що.
За півгодини компанія вже знову піднімалася на третій поверх, одягнута й зачесана як треба. Хлопці з намальованими вусами і бородами мали дуже ефектний вигляд. Не менш ефектно виглядали й «учительки»: окуляри, спідниці до щиколоток, пишні нагрудні банти і піджаки в клітинку. Інзі дістався саме такий піджак у клітинку та окуляри без скелець. Нонна Тадеївна витворила їй на голові неймовірну зачіску у вигляді стріхи, що не могло не поліпшити її і так гарного настрою.
Нарешті зйомки розпочалися. Та коли після третього дубля Артем Денисович не витримав і почав показувати кожному артистові його рухи, міміку й озвучувати текст, Нонна Тадеївна взяла камеру до своїх рук.
Інга, спостерігаючи процес творення шкільного кіножурналу, забула про голод і час. Її ж черга вийти на імпровізований знімальний майданчик настала близько п’ятої години.
— А чи відомо тобі, Степанку… пробач, Стіві, що якби не було на світі математики, то ніхто б не знав, скільки у нього грошей? — вимовила потрібну фразу Інга з напускною серйозністю, чим дуже потішила Артема Денисовича, бо цю сцену відзняли без дублів. — Адже саме завдяки математиці мільйонер знає, що він мільйонер, і чорною заздрістю заздрить мільярдерові.
Андрій Турівець, який зображав «крутого» учня, завмер із роззявленим ротом і наказав секретарці записати математику до власного розкладу, пообіцявши по сто доларів за кожен урок.
Незчулися, як настала сьома. Матеріалу для монтування сюжету цілком вистачало, тож Артем Денисович почувався дуже задоволеним, хоча вигляд мав утомлений. Він планував ще до останнього дзвоника організувати у школі прем’єрний показ і попросив усіх присутніх артистів поміркувати, як би краще назвати той шкільний кіножурнал. Але всі вже потомилися, і жодна із запропонованих назв не годилася, бо це були бліді подоби «Єралашу» — бракувало колориту, самобутності й оригінальності.
Зрозумівши, що година вже пізня, усі мерщій розбіглися по домівках, бо знали, що напевне отримають прочухана.
Інжина бабуся була схвильована.
— І де ж це ти досі була, дитино моя?
— У школі.
— У школі? Чи ж ви там дискотеку робили?
— Та ні. Ми кіножурнал знімали.
— Хто це «ми»?
— Артем Денисович, Нонна Тадеївна і восьмикласники.
— А ти як до восьмикласників прибилася?
— Артем Денисович попросив. Там у них одна артистка захворіла, то я її заміняла.
— Господи, ти ж голоднісінька зранку пішла! Я вже всіх твоїх знайомих обдзвонила!
— Бабусю, не треба так хвилюватися. Ми ж дорослі люди.
— І коли те кіно буде?
— А що, кортить подивитися?
— Аякже, — усміхнулася бабуся, тож Інга зрозуміла, що хвилювання і тривога вже позаду.
— Артем Денисович казав, що монтуватимуть кілька днів. Вечорами… Ага, до речі, у нас проблема з назвою.
— Шалапути, вітрогони, пустуни. Якої ще назви вам треба? — засміялася бабуся.
— Назва — супер, — належно оцінила Інга бабусину пропозицію, їй і на думку не спала така блискуча ідея. — Завтра ж перекажу Артемові Денисовичу, що він шалапутвітрогінпустун.