— Алло, назвіть свою адресу, — миттєво відреагувала Інга. — Швидка зараз виїжджає. І скажіть, будь ласка, коефіцієнт твердості вашої філейної частини, а то нам нові шприци завезли, боїмося, щоб не зігнулися.
— Ідіотка! — лайнувся Гуфі у слухавку. — Ти ще поплачеш у мене!..
Почулися короткі гудки. Інга з почуттям добре виконаної роботи поклала слухавку.
Розділ 8
Ми їдемо в Карпати!
Дзвінок від Гуфі не міг вплинути на Інжин бойовий настрій. Вона почала методичний огляд усіх закапелків з метою виявлення цінних речей для аукціону. Без особливого жалю вкинула до торбини десяток журналів з коміксами, ляльки, якими вже давно не бавилася, кілька мушель, маленьку морську зірку і зайву карту зоряного неба. З почуттям виконаного обов’язку пішла на кухню до бабусі, яка до того часу повернулася з крамниці, розігріла обід і чекала онуку, щоб пообідати разом.
— Ти щось дуже зосереджена сьогодні. Я тебе не впізнаю, — сказала бабуся.
— Маю завтра дуже важливу справу.
— Поділишся секретом?
— Треба Ірі на поїздку гроші зібрати, бо у неї трохи не вистачає, от ми й хочемо провести аукціон.
— І багато твоїй Ірі не вистачає? Я гривень п’ятдесят могла б підкинути…
— Завтра знатиму точно. Після аукціону, — сказала Інга, хоч тепер уже не дуже вірила в успіх задуманого. — Бабусю, а на аукціонах як все відбувається?
— Просто. Кожна річ має стартову ціну. Ти її називаєш, і тоді починається змагання. Ти з дерев’яним молоточком стоїш і контролюєш весь процес, — охоче взялася пояснювати бабуся. — Рахуєш до трьох, і якщо більше пропозицій нема, віддаєш річ останньому, хто зголосився її купити.
— Тепер, здається, зрозуміла! Треба казати: «Одна гривня — раз! Одна гривня — два! Одна гривня — три! Продано!».
— Ще можеш номерки заготувати і роздати всім учасникам аукціону.
— Дякую. Я побіжу до Іри, погляну, що вона назбирала.
Інга помчала до подружки, яка жила на сусідній вулиці. Як виявилося, Іра навіть не починала пошуків, а дивилася якийсь черговий серіал по телевізору, ледь не обливаючись гіркими слізьми. Та вже за хвилю про серіал забулося, сльози вмить висохли, і почалася ревізія книжкових поличок і тумбочок. Робота, що здавалася на перший погляд легкою і швидкою, насправді потребувала чимало сили і терпіння. Книжечок, журналів, ляльок, мушель і ще всілякої всячини назбиралося не менше сотні одиниць, тож потрібен був час на укладання списку, визначення стартової ціни і підрахунок імовірного прибутку. Але все на світі колись та й закінчується, і близько сьомої Інга пішла додому з важкенькою торбою і оптимістичними сподіваннями.
За все, навіть якби торги не вдалися, дівчатка могли б отримати не менше двадцяти гривень. Проте Інгу мучило якесь неприємне передчуття. Вона спробувала відмахнутися від нього, немов від набридливої мухи, та воно все поверталося і поверталося.
Вранці Іра зайшла до Інги за десять восьма.
— У мене зараз сімдесят гривень, — похвалилася вона.
— Отже, нам потрібно заробити на аукціоні не менше тридцяти, — підрахувала Інга. — Бабусю, мені б напохваті двадцять гривень мати…
— Візьми тридцять. Якщо заробите більше, то повернете.
— Та боязко трохи. Ану який клептоман у школі заведеться?
— А ти гроші при собі носи.
У школі спочатку все складалося непогано: на перервах Інга з Ірою оббігали майже всі треті і четверті класи, розхвалюючи речі, виставлені на аукціоні. Була тільки одна проблема — сьомий урок математики, з якого їх гарантовано не відпустять, бо Тереза Станіславівна несподівано вирішила влаштувати контрольну, а молодші школярі до третьої не чекатимуть. Дізнавшись про несподівану контрольну, яка повністю руйнувала їхні плани, Іра геть скисла. Завтра аукціон робити пізно.
Проте Інга надії не втрачала, вона вирішила попросити допомоги в Артема Денисовича. Чесно розповівши все як є, дівчинка просила нікому про це не казати. Історик уважно вислухав її і пішов до учительської. То були чи не найважчі хвилини в Інжиному житті.
Вона вже встигла змалювати три чи й чотири сценарії несприятливого для них з Ірою перебігу подій, але Артем Денисович її заспокоїв.
— Іра може піти, Тереза Станіславівна дозволяє.
— Краще вже я сама. А контрольну, якщо треба, напишу окремо.
— Контрольна — дрібниці. Не переймайся. Чи ти думаєш, ніби Тереза Станіславівна не знає, хто з вас якої оцінки заслуговує?
Аукціону Іра боялася більше, ніж контрольної, тому після шостого уроку Інга побігла сама до актової зали, яка, на щастя, не зачинялася. Вона швиденько розклала на столі перед сценою речі, призначені для продажу. Потім із-за завіси витягла невеличку трибуну, дістала молоток і почала чекати. Але ніхто не приходив… У голові вже роїлися похмурі думки, аж тут трійко четвертокласників боязко прочинили двері і, злякавшись порожньої зали, зупинилися в нерішучості.