— Та ні, тут навіть затишно.
Іра, незважаючи на гамір і розмови, примудрилася заснути і зараз мирно сопіла в Інги під боком. Інга теж спробувала відволіктися від шуму, але спокуса «продати» ще якусь дотепну фразу на веселому словесному ярмарку, отримавши за неї цілком заслужену порцію сміху, щоразу виявлялася сильнішою за бажання поспати.
Однак утома теж не дрімала, вона підкрадалася до дітей і вчителів по черзі, гасила сном спалахи сміху. Проте навіть утома була безсилою проти приглушених підковдрових балачок: раз по раз у темряві зблискували вогники мобільників, хихотіння провокувало шепіт в іншому місці.
Інга незчулася, як заснула, але прокинулась від нехарактерного шуму: їй здалося на мить, що хтось упав із лавки. Але то гуркотів грім. По віконних шибках барабанили дощові краплі, вітер шарпав молоде листя на деревах, від яскравих блискавкових спалахів ставало видно як удень — вирувала травнева гроза. Радісне збудження знову охопило дівчинку, та цього разу воно було замішане на неясній тривозі. Інга не могла зрозуміти, звідки вона взялася, аж доки побачила, що Іри поруч нема.
Хвилину чи дві вона гарячково мізкувала, куди ж могла подітися її подруга. Може, вийшла в туалет? Інга прислухалася до звуків у коридорі, але знайомого рипіння туалетних дверей не почула ні за хвилину, ні за п’ять. А це означало, що з Ірою не все гаразд.
Яскравий бузковий спалах освітив кімнату не гірше лампи денного світла, тож Інга помітила, що й Гуфі немає на місці. Вихор всередині тіла пульсував, спонукаючи до негайної дії — дівчинка хутко вдягнулась і непомітно вислизнула зі школи. У глибині душі вона відчувала, що з Ірою все буде гаразд, але зараз навіть не здогадувалася, де шукати зниклу подружку.
На щастя, інтуїція не дрімала, тож Інзі чомусь заманулося летіти на водоспад. Учора вони проїжджали повз те місце, яке чомусь називають водоспадом, хоча воно більше нагадувало хоч і доволі високий, проте цілком звичайний перекат. Тут, над величезними валунами, що перегородили шлях бурхливій гірській річці, нависав місток, який вів на протилежний берег, де вдень збиралися на невеличкому базарчику продавці сувенірів.
Хвиля дощу покотилася далі, і тепер лише поривчастий вітер метушився поміж горами. Інга повільно летіла над річкою, пильно роззираючись навкруги. І ось на містку вона побачила Іру: та балансувала на перилах, немов циркова гімнастка, а поруч стояв і шкірився їхній спільний запеклий ворог.
— Щось ти довго збираєшся, я вже втомився чекати, — сказав Гуфі.
— Чого ти хочеш? — упівголоса спитала Інга, боячись, що її подружка прокинеться від гучної розмови.
— Нічого особливого, — Гуфі навіть не намагався говорити тихіше. — Просто хочу побачити вираз твоєї пики, коли твоя тупа Ірка гепнеться на каміння.
— І ти думаєш, ніхто не дізнається, що то твоя робота?
— Ніхто, бо всі будуть думати на тебе, дурепо.
— Слухай, як тебе там, передай своєму шефові, що ніхто його тут не боїться, а таких поганців, як ти, ми просто винищуємо, — сказала Інга, намагаючись витягнути Космотуменового суперагента на відвертість.
— Мадам, ви щось плутаєте, — зневажливо посміхнувся Гуфі. — 3 ким це ви базікаєте? Хоча чого тут дивуватися: подружка — лунатичка, а ти сама — просто дурепа.
— Гуфічку, якщо ти ще не зрозумів, то у тобі зараз сидить велике і гидке цабе, яке контролює кожен твій рух, кожну твою ідіотську думку і навіть замість тебе розмовляє. Хоча ти через свою тупість цього не помічаєш.
— Комусь заздрісно, що я раптом став сильнішим?
— Гуфі, ти знаєш, як виглядають глисти? Оце в тобі сидить один такий великий і дуже хитрий. — Інга приготувалася до стрибка, відчуваючи, що зараз усе станеться. — Хоча звідки ти можеш знати? Коли кілька днів тому я твою дурну голову від одного такого квартиранта звільнила, ти навіть і не помітив.
— Базікай більше! Вистрілила зі свого ідіотського лука мені в голову. Добре, що у мене реакція першокласна і я встиг ухилитися. Але голова після того три дні боліла.
— І що збираєшся робити далі? Невже й справді хочеш, аби Іра впала і розбилася об камені?
— А що? Непогана пригода для тупої дівчинки з провінційного містечка.
— Сам ти тупий!
— Якщо я тупий, то прощавай! — вигукнув Гуфі, від чого Іра вмить прокинулась, змахнула руками і втратила рівновагу.
Грозовий вихор спрямував Інжине тіло точним і сильним імпульсом у потрібне місце, тож вона встигла спіймати Іру вже при самому камені. Гуфі зник.