Отже, майстер Хмарник десь поряд, і з ним можна порадитися.
У маленькому містечку непомітно злетіти у небо не так легко, як здається — спостерігачів менше, ніж у великому місті, але всі вони дуже і дуже допитливі… Щоб уникнути зайвого розголосу, Інга взяла велосипед і поїхала на околицю. У великому місті їй довелося б крутити педалі годину чи й дві, а тут цілком вистачило десяти хвилин. Кинувши велосипед у кущах при дорозі, вона стрімко шугонула у найближчу хмару. Дивовижний корабель погойдувався неподалік. Майстер Хмарник дуже зрадів несподіваній гості, але, побачивши, що та невесела, спохмурнів і сам.
— Щось сталося? — спитав він.
— Сталося, — зітхнула Інга. — Богес вашу стрілу вкрав.
— Овва! А це ж як йому вдалося?
— Та я сама, дурепа, його до хати впустила. Він таким ображеним придурився. Казав, що астрономією цікавиться, а сам книжку в кущі викинув, — сумно пояснила Інга. — Я тепер ту стрілу ніколи не знайду.
— Не треба вже так скисати. На все є рада. А стрілу я тобі допоможу повернути.
— Справді? — пожвавішала дівчинка, забувши враз про свій тягар.
— Зараз я тобі дам чарівні окуляри, — Хмарник повагом увійшов до своєї каюти і повернувся звідти за хвилину, несучи в руках звичайнісінькі на вигляд окуляри з прозорими скельцями. — Вони тобі допоможуть пропажу відшукати.
— А як?
— У цих окулярах ти зможеш побачити місця скупчення лихої енергії.
— Хочете сказати, що Гуфі зі своїми приятелями перебуває зараз десь у такому місці?
— Атож. Бо саме там його суперагент може трохи підзарядитися.
— Це все дуже добре, але як я у них стрілу заберу? Їх же п’ятеро.
— Ти що, ніколи казок не читала? Силі що протиставляють?
— Хитрість? — із сумнівом перепитала Інга. — Вважаєте мене хитрою?
— Та ж не дурною! — розвеселився Хмарник, щасливий від того, що зумів розігнати невидимі чорні хмари сумнівів.
— Послухайте, я ще хотіла запитати про ті болячки, що Космотуменів суперагент розносить. Ліки якісь від них є?
— Є, але щоб лікувати, треба знати симптоми. А багато вже заразилося?
— Двоє — напевне. Хоча ні — троє, — Інга згадала раптом про Македонського.
— Опиши-но мені хворих.
— Ну, ходила досі людина з високо піднятою головою, а тут раптом похнюпилася. Все їй нецікаво, замкнулась у собі, настрій кепський.
— О-о, то серйозна болячка. Називається космічна іпохондрія. І лікувати її треба комплексно: працею і бурштином…
— Бурштином?! — вражено перепитала Інга. — Ви сказали «бурштином»?
— А що? Розумію, що то рідкість, бо потрібен морський бурштин, а не викопний…
— А я Сашкові саме морський бурштин і дала! З Балтійського моря!..
— То це ти того Сашка мені описала? А де ж ти камінь взяла?.. Хоча — геть дурне запитання до літаючої людини. Але ти казала про трьох. Що там ще?
— Один зробився просто придурком. Чіпляється до всіх, б’ється й обзивається, а другий такий уже облесний, але мерзотник жахливий.
— Ага, маємо справу з амебою лукавства та вірусом брутальності. Ну, з цими болячками впоратися можна і без ліків. Примочки з кропиви дуже помічні.
— Так просто? — не могла повірити Інга.
— Жартую, звісно. Хоча для профілактики кропива тим поганцям не завадила б. Зараз я тобі дам ліки. Ось тут пилок матіоли для лукавого, а ось це для агресивного — пилок з липового цвіту. — Хмарник дав Інзі дві малесенькі, майже невагомі торбинки з пилком. На одній була вишита квітка матіоли, на другій — липовий цвіт. — Як дізнаєшся симптоми решти заслаблих, то я тут поблизу буду ще кілька днів. Біжи.
Інга спустилася з хмари у видолинок і за п’ять хвилин була вже біля свого велосипеда. Маючи чарівні окуляри та ліки від космічних болячок, вона почувалася набагато впевненіше, бо знала, що робитиме далі.
Гуфіну схованку знайти було не так уже й важко, хоча на скупчення лихої енергії Інга натрапляла не раз. Штаб-квартира банди розмістилася на східній околиці містечка у старому занедбаному яблуневому саду. У дощаній буді сиділо зараз двоє: Гуфі й Хляпа. Дівчинка тихенько підкралася до розбійницького кубла і кілька хвилин слухала, про що гомонять її вороги.
— Ну, ти, Хляпа, дав сьогодні жару в директорському кабінеті, — насміхався Гуфі, згадуючи ганебну поведінку свого товариша по банді. — «Не кажіть мамі, бо вона мене приб’є!» Це ти просто класно сказав!
— Гуфі, закрий хавало! — скипів Хляпа. — Тебе там не було!
— Та я пожартував. Чого ти? Охолонь, друже! — Гуфі почав заспокоювати Хляпу, але Інга не вірила у його щирість. — Богес — молодець. Забив баки тій дурепі й стрілу приніс.