— Гаразд, я тобі зараз усе запишу, а ти обов’язково прочитай потім.
Громовиця дістала зі свого польового планшета аркуш паперу і провела по ньому поглядом, від якого на папері почали проявлятися рівненькі рядочки літер і цифр.
— Не загуби, бо це дуже важливо.
— Громовице, у мене ще одне запитання до тебе. Там доповідав дуже цікавий майстер, забула його ім’я…
— Фульгуритор?
— Фульгуритор. Він чим займається?
— То наш дуже відомий художник. Він виплавляє громові стріли — фульгурити.
— А що це таке?
— Коли блискавка б’є у пісок, то він може сплавитися, утворюючи громову стрілу, — пояснила Громовиця. — Люди іноді знаходять їх.
— От би поглянути, — зітхнула Інга.
— Ще матимеш нагоду, бо Космотуменів десантний корабель можна знищити лише громовою стрілою.
— Ага, спробуй знайти того вашого художника…
— Як буде потреба, то знайдеш. Ну все, мені час, — усміхнулася Громовиця, відпускаючи Інгу. Вони щойно вийшли з блискавкового тунелю. — Бувай!
— До зустрічі!
Інга склала папірець учетверо, запхнула його до кишені і помчала додому. Чесно кажучи, їй страшенно хотілося спати. Де вже тут було думати про Громовицині записи?
Розділ 17
Диверсія Гуфі
Субота — день не ледачий. Здається, весь клопіт, який накопичувався цілий тиждень, чекав саме суботи, щоб постати в усій своїй красі перед втомленою людиною. Проте Інга роботу виконувала радісно, чекаючи суботнього вечора з терпінням філософа. Відверто кажучи, цей відрізок тижня видавався дівчинці найзатишнішим, адже попереду неділя, а позаду — важкий тиждень.
Після чесної роботи Інзі не хотілося потрапляти в телевізійну кабалу, тому вона, не вмикаючи світла, вмостилась біля вікна у кімнаті без телевізора, щоб насолодитися красою травневого вечора. Але сьогодні сталося щось незрозуміле: до Інги ні сіло ні впало причепився страх темряви. Дівчинка думала, що давно вже позбулася його, бо дідусь колись навчив її давати собі раду з тим страхом. Слід сказати, що дідусів рецепт був дуже простим, але дієвим: якщо тебе лякає темрява, то вступи у її володіння. Щойно ти себе примусиш це зробити, як побачиш, що насправді навіть найглухіша темрява наповнена часточками світла. Світло ж проганяє невідомість, яка і є причиною наших страхів. Але сьогодні Інга навіть уявити не могла, що ступить крок у темряву за вікном. Її жахала сама лише думка про це.
Не знати чому, Інзі раптом захотілося вдягнути Хмарникові окуляри. Те, що вона крізь них побачила, її налякало, але ще більше збентежило: під вікнами метушилися якісь невеличкі створіння, що більше нагадували згустки темряви. Ці істоти щось тягали і складали під хатою.
Інга, не довго думаючи, висунулася у вікно і прикрикнула на темних прояв, але ті ніяк на це не зреагували. І хоч дівчинці все ще було страшно, вона вирішила вийти надвір. Темні створіння і далі вовтузилися, лаштуючи чорні круглі предмети штабелями під вікном будинку. Усі Інжині спроби якось на них вплинути були марними. Її немовби не помічали. До круглих чорних коробок Інга не могла доторкнутися — вони були неначе з повітря.
Інга вирішила простежити, звідки темні істоти їх приносять. Йти довелося недалеко. За яку сотню кроків від її дому, прихований від стороннього ока густими кущами, біля закинутого обійстя стояв Гуфі! Поряд із ним височів темний контейнер, з якого Гуфі діставав чорні кружала і передавав заклопотаним згусткам темряви.
— Ти чим тут займаєшся?! — напустилася на ворога Інга. — І що це за нечисть біля тебе?
Гуфі не відповів. Знявши окуляри, дівчинка побачила зовсім іншу картину: хлопчисько з осклілим поглядом стоїть під кущами і розмахує руками, немовби щось комусь передаючи. Він не реагував на зовнішні подразники, цілком і повністю присвятивши себе чудернацькій роботі.
Інга подумала, що треба знову летіти на пораду до Громовиці.
— Я вже тобі, певно, набридла, — мовила дівчинка замість привітання. — Пробач, що знову від роботи відриваю.
— Які дурниці, — махнула рукою Громовиця. — Можеш прилітати хоч щогодини. А що сталося?
— Навіть не знаю, як тобі пояснити. Гуфі співпрацює з якимись темними створіннями, що складають під моїми вікнами незрозумілі темні предмети…
— Страхоміни, — з розумінням кивнула Громовиця. — А встановлюють їх збирачі страху. До речі, які вони, ті міни?
— Круглі, близько півметра у діаметрі, — силкувалася згадати Інга.
— Небезпечна річ. Треба негайно розміновувати.
— А як?
— Потихеньку. Зараз я покличу сапера, який тобі допоможе.