Столик для кави виявився низьким, і пуфики до нього підібрані теж невисокі, тому Леві таке польське уявлення про Схід розсмішило. Він показав пані Сабіні, як насправді турки заварюють каву, сів, підібгавши ноги, на м’який килимок з павичами.
— Я не можу по-європейськи, — пояснив він, — не звик.
Не бажаючи образити його, пані Сабіна підібрала пишні спідниці і з труднощами сіла по-турецьки. Леві відкрилася маленька ніжка, затягнута в рожеву панчоху. Сукня панночки видалася Леві чудернацькою: з боків виступали не то кості, не то якісь чужорідні вставки.
Невже вона така худа?! — здивувався він.
— Якби ви могли допомогти мені, — мовила горда полька, — якби це стало можливим! Але я боюся відкритися в цьому католикам, адже багато моїх родичів мають стосунок до інквізиції, мій брат 3иґмунт — ксьондз, вчився в одному класі з Несвіцьким. А ви — мусульманин, нічого в інквізиції не розумієте! Вам можуть спасти на думку несподівані ідеї, і, може, це врятує мою Маріцу!
— Доведеться прикинутися союзником Несвіцького, запропонувати йому угоду: він звільняє вашу Маріцу, а я розбираюся з Коеном. Цей рабин — не знаю, зі злості або по недомислу — заподіяв нашій родині чимало лиха.
— Яка дивна історія! — вигукнула полька, — розповідайте, чим цей Коен вам насолив?
— Довго розповідати, ясновельможна пані. Жили ми в Ізмірі, торгували потрохи: батько, я, та братік Елі. Шовк, рукописи, посуд, потім перейшли на англійські товари. Відкрили крамничку в Стамбулі, і тут на нас Нехемія Коен звалився, оббрехав перед султаном, розорив та зганьбив… Приїжджаю я до Львова, аж Коен там! Де вже шукати спокою від нього? Хіба що на Місяці, але я боюся, що й тоді Коен полетить за мною.
— Може, ви йому вибачите? — запитала Сабіна.
— Коену? Та нізащо в світі! Я що, християнин, щоб усім прощати?! Не діждетесь! — обурився Леві.
Панночка поставила на столик маленьку кавову чашечку.
— Мені так погано й самотньо без Маріци, — раптом сказала вона. — Маріца — моя єдина приятелька. Ми… як сестри, не можемо жити нарізно. Відтоді, як моєму нареченому, панові Ґжеґожу, довелося просто з-під вінця піти на війну, я залишилася зовсім сама. Іноді навіть слова нема з ким мовити. Виручите її, то цим урятуєте й мене, врятуєте, Осман-бею, від невиліковної меланхолії.
— Я постараюся зробити все, щоб Маріца повернулася живою та здоровою, пані Сабіно, — прошепотів Леві.
Йому не довелося витрачати час на пошуки Іґнатія Несвіцького.
Йдучи по площі Ринок, Леві з подивом чужинця розглядав фасади багатих будинків, втиснутих у вузькі ніші, через що вони видавалися трохи сплюснутими з боків.
Очі озиралися, вивчаючи лаковані карети, прикрашених стрічками коней та вогники срібних свічників, відображених у вікнах. Шкла скрізь були дорогі, венеціанські.
Шлях Леві перепинив патер Несвіцький. Зиркнувши скоса на загнуті носи м’яких мештів Леві, турецький халат і чалму, в яку він встромив павину пір’їнку, єзуїт зрадів.
— Я наверну цього турка до правдивої віри, — розмріявся Несвіцький за своїм звичаєм. Подібні думки народжувалися в його голові автоматично при кожній зустрічі з іновірцями. Бажаючи розминутися з єзуїтом, Леві чемно привітався на латині, подумки лаючи себе за те, якими тільки дикими мовами йому не доводилося розмовляти. Несвіцького це миттю надихнуло на непристойність, і він запросив «турка» на імпровізований релігійний диспут, який патер улаштовував у колегії єзуїтів.
Знову всякі бздури вислуховувати, спохмурнів Леві, однак пообіцяв прийти. Та чого не зробиш задля величезних, як у сарни, очей пані Сабіни…
Із самого ранку Леві Михаель Цві прокинувся з відчуттям непоправної безнадії. Не потерпав на багатоденні напади туги, як його брат Шабтай, а проте піддався похмурим думкам. Чи то львівська атмосфера й вогкість впливали так погано, чи його мучив сором перед зумисним компромісом з нечестивими католиками, але зустрічатися з єзуїтом йому перехотілося. Старий закарпатський каштан за вікном майже розгубив своє широке листя, схоже на розчепірені пальці грубезних велетів, плоди впали на мокру землю, розкривши коричневе нутро. Ринва, викута з тонкої бляхи, гриміла від сильного вітру. Лише після того, як випив кави й проковтнув сушеного аспида — того самого, що не встиг з’їсти в крамниці в день візиту Коена, Леві наважився вийти з будинку.
Накрапав сірий дощ, боліла голова, і дискутувати з Несвіцьким, ще одним єретиком (християнство Леві вважав юдейською єрессю) у будинку єзуїтів, та ще в таку бридку погоду не хотілось.