Бліді жителі єврейського ґетто Львова, виховані в скромності, соромливості та цнотливості, навіть не могли уявити, яким витонченим утіхам віддаються сабатінці, аматори смачної їжі, ошатного вбрання і гарних жінок. Прагнучи у всьому наслідувати турків, шанувальники Шабтая Цві не тільки одягли білі тюрбани, але й перейняли в них уміння насолоджуватися життям. Називалося це на івриті «лаасот хаїм», включаючи в себе безліч радостей буття, у тому числі й кохання. На жаль, кохання на нещасній Староєврейській вулиці дуже не вистачало. Хлопчики й дівчата виховувалися окремо. Хіба що на свята батьки дозволяли їм трошки побавитись вкупі. Та й то лише маленьким, що не розуміють різниці між статями. Ще в пелюшках справляли заручини, щоб у 12—13 років потягти під весільний балдахін — «хупу». Ті, хто навчався, одружувалися пізніше, в 16—18 років, тому Мендель Коен, що недавно відсвяткував свій сімнадцятий день народження, залишався ще нареченим — але не чоловіком волоокої Лії. Романтика й пристрасті вважалися серед набожних юдеїв великою дурістю, тому рідні прагнули повести своїх дітей під хупу ще до того, як ті в кого-небудь закохаються.
Однак не поспішайте засуджувати звичаї Староєврейської. У лихі часи воєн, погромів та епідемій євреї жили недовго. Діти часто вмирали, особливо первістки, забираючи з собою і молоденьких матерів.
Містики запевняли, начебто на небесах зібралося надто багато душ, «нефеш», які довго не знаходять підходящого тіла. Тому кожний повинен якомога раніше дати нове життя, щоб душам ненароджених малят не довелося поневірятися. Єврейське кохання було достоту дивне, розраховане по таблицях, привезених з Вавилона: сім днів нечистих, сім днів чистих, коли не можна навіть доторкнутися до законної дружини, і що залишається після всіх цих відрахувань?
— Плотські страсті висушують мозок, — говорив на старості Давид Алеві, і це повчання цілком могли б, перевівши з івриту на латинь, вивісити католики біля входу в недавно відкриту колегію єзуїтів.
Сабатіанці пропонували інше. Те, що почалося в єврейських громадах багатьох міст Галичини й Поділля в 70-і роки, по суті, виявилося першою сексуальною революцією, що змусила по-новому глянути на стосунки чоловіка й жінки, побачити в них не тільки земне, але й містичне.
Шабтай Цві говорив, що каббалісту неможливо пізнати світ, не пізнавши жінки, тому що івритське дієслово «ладаат» означало і перше, і друге. Але, позаяк це стосувалося тільки євреїв, народу замкненого й загадкового, то ви, зрозуміло, вважаєте, начебто ця революція відбулася на 300 років пізніше, у студентських гуртожитках Парижа й американських кампусах, а не в межах Жидівської брамки Львова.
Красиво написано про любов в «Шир-Ха ширим», «Пісні пісень», приписуваної пану Шломо, що полюбив руду Шуламіт, обпалену палким ізраїльським сонцем у виноградниках. Поставили брати її стерегти грона, що дозрівають, але замість цього Шуламіт приходила, натершись трояндовою олією, до коханого. Ягоди склювали птахи. Шуламіт померла в нього на руках. «Цілуй мене цілуваннями пекучими», читає Мендель «Шир-Ха ширим», і щоки в нього пашать.
Рік за роком його вчив батько, що не про пристрасть ця поема, а про союз єврейського народу, зображеного в образі красуні Шуламіт, з Б-жественною мудрістю, представленою найрозумнішим з усіх царів минулого, Шломо.
І всі слова в «Шир-Ха ширим» слід тлумачити каббалістично. Інша там любов, інша…
Однак Мендель не міг з цим погодитися. Саме про ту любов, плотську, йому хотілося знати, а зовсім не про трактовану езотерично. Грішно, аж до спалення цілих міст, любили давні євреї. Сварилися з фараонами, йшли в добровільне рабство, терпіли пекельні муки, міркував увечері Мендель Коен, і все через кохання. Навіть Ізраїль загублений моїми предками тому, що царі потурали дружинам-язичницям. Але чому тепер ми стали такими похмурими аскетами? Чому боїмося кохати?
Леві сказав юнакові, що любов змінює світ, і його брат це чудово знав. Шабтай Цві був призначений у чоловіки польській єврейці Сарі ще на небесах, до народження. У Каїрі, де Шабтай жив у будинку багатого купця Йосипа Рафаеля Челебі, один мандрівник розповів, начебто зустрів в Італії, у Ліворно, дивну єврейську волоцюжку. Вона не скидалася на жебрачку, добре, навіть зі смаком одягалася, не просила грошей, а перебиралася з одного місця в інше, немов когось розшукувала. Сара говорила, що вирушила в далеку подорож, щоб зустрітися там зі своїм нареченим, євреєм з Осяйної Порти. Іноді волоцюжка геть заговорюється, сміявся мандрівник, запевняючи, начебто їй призначено стати дружиною Машіаха!