Дійсно, два роки тому, коли Шабтай побував у Ліворно, він відчував якусь незрозумілу тривогу. Мав передчуття, що в Ліворно хтось на нього чекає, і ця зустріч вплине на все його подальше життя. «Вона поруч, я знаю», — запевняв мене Шабті, — каявся Леві згодом, — а я кепкував над ним…
Тоді Сара з Шабтаєм трохи розминулись, але доля з’єднала їх знову.
Шабтай вилаяв мандрівника за те, що не повірив дівчині, негайно надіслав лист у Ліворно із проханням доставити Сару до нього в Каїр, додавши чималу суму грошей.
Лист йшов довго, морем, корабель, на якому плив його емісар, ледь не розбився об скелі, і прибув до єврейської громади Ліворно саме в той день, коли Сара збиралася їхати.
Незадовго до того жителі Ліворно закидали Сару грудками болота, прозиваючи блудницею, а добропорядні єврейки збирались вже вимазати її дьогтем й виваляти в пір’ї. Чому до гарної, з очима, що сяяли лагідним світлом, чорнобрової Сари, пристав цей бруд, чому її прийняли за повію, колишня вихованка монастиря не розуміла. Може, винні її чарівне личко й витончена фігурка, та ще ці спокусливі родимки? А може, люди просто заздрять Сариній свободі: незаміжні єврейки рідко отримували право подорожувати самі, хіба що доньки дуже багатих купців, і це викликало підозру.
Сара вже складала свій нехитрий скарб у вузол, коли до неї прийшли староста синагоги, рабин із дружиною, два шановані євреї Ліворно, і показали цей лист. Сара з трепетом читала його, не вірячи своїм очам. Вона ледь не зомліла, але знайшла сили вимовити: так, я наречена Машіаха, попливу до нього в Каїр! От які справи діються заради любові, Менделю, — завершив свою розповідь Леві Михаель Цві. — А ти сумніваєшся, бачу…
Ну, нічого, дрібка сумнівів ще нікому не зашкодила. Настав час обіймати, минула пора, коли всі ми ухилялися від обіймів.
— А що трапилося з Сарою потім? — запитав Мендель у Леві. Той зітхнув і продовжив: євреї Ліворно дуже здивувалися, що Шабтай Цві, відомий своїм аскетизмом, почув про напівбожевільну й зіпсовану, на їхній погляд, дівку. Але відмовити в цім проханні не посміли. Староста синагоги віддав Сарі гроші, і вона того ж дня сіла на невеликий корабель, що відпливав у Каїр.
Тоді ще Шабтай не відправляв до екзотичних берегів свої кораблі, чиї вітрила були із шовку, вишиті назвами 12 колін, а команда говорила тільки на івриті. Тому Сара плила на звичайному торговельному судні, з вантажем північних товарів, у різноплемінному оточенні.
Про неї пустили чутки, начебто Сара шльондра, що набридла магнатам Польщі, і зараз шукає собі багатого східного покровителя. Речей дівчина майже при собі не мала, з відведеного закутка в трюмі Сара виходила рідко, іноді тихо наспівувала сумні пісні, але частіше мовчала. З нею ніхто не розмовляв. Коли на кораблі, що збився з курсу, почали закінчуватись запаси харчів, Сару при розподілі обділяли, віддаючи менші шматки, хоча вона заплатила за дорогу більше, ніж інші. Однак вона непохитно переносила всі злигодні плавання й не нарікала.
Нарешті показався берег Єгипту. У ті дні Шабтай щоранку виходив у порт — а це далеко від головних вулиць Каїра, де знаходився будинок купця Челебі — і чекав Сару. Він стояв на березі, до болю вдивляючись удалину. Шлях Сари з Ліворно до Каїру займав чимало часу. Часто кораблі тонули, лютували пірати, Шабтай боявся, що Сару захоплять силоміць й продадуть у гарем, звідки її буде важко витягти. Але все обійшлося.
Одного зимового дня 1663 року Шабтай Цві побачив, як віддалік, немов від когось ховаючись, причалює невеликий корабель. З серцем, що шалено калатало, задихаючись від передчуття, він побіг туди. По трапу корабля зійшла мініатюрна, смаглява дівчина, виснажена й млява, тримаючи в руках вузлик. Її ніхто не зустрічав. З острахом вона вдивлялася в незнайомий берег, в обличчя людей, намагаючись упізнати того, кого шукала стражденна душа Сари.
Раптом Сара побачила Шабтая Цві — і зупинилася. Він виглядав так само, як і в її монастирських снах — високий, стрункий, з оленячими очима…
— Сара?! — запитав її ледве чутно Шабтай.
— Шабтай, — теж тихо відповіла йому Сара.
Йому було тридцять сім років, а їй, як одні казали, двадцять два, інші, що дев’ятнадцять, а ще інші, ніби двадцять шість, адже року народження Сари ніхто не знав.
Євреї Каїра — та й не тільки — були збурені весіллям Шабтая Цві з дивною Сарою, дівчиною з нізвідки. Найбільше цьому шлюбу противилися каїрські купці, що мріяли нав'язати Шабтаю дружину із числа своїх дочок.