— Ось вам Мендель Коен, син Нехемії Коена, — мовив Леві до єзуїта. — Помилуйтеся. А мені ключик і Маріцу. Баш на баш, як кажуть у мене на батьківщині, ти — мені, я — тобі.
— Заходь, сину мій, у тінь хреста, — лагідно відповів Несвіцький. — Я чекав на тебе.
Мендель вклонився і увійшов. Єзуїт попросив почекати, зайшов до кімнати, повернувся і простягнув Леві ключа. Потім гукнув слугу, прошепотів щось тому на вухо.
— Буде зроблено негайно, — відповів той.
— Підійдіть до міської в'язниці. Там тримають Маріцу. Вам віддадуть її. Йдіть, а то ще хтось побачить.
Леві взяв ключ і побіг виручати Маріцу. Встиг. Над її шкірою саме занесли розпечені кліщі, як раптом двері катівні розчахнулись, і в них влетів стражник.
— Звільніть, — наказав він.
Кати кваплячись почали одягати Маріцу. Від страху вона заніміла й не могла йти. Леві наблизився до неї. На зап’ястках русинки були сліди від мотузок. Сукня була порвана. На обличчі сліди від ударів й синці.
— Ти можеш йти? — спитав він.
Маріца підвелась і похитнулась.
— Гаразд, — сказав Леві, — я понесу тебе додому. — Він простягнув до неї руки і підняв змарніле тіло. Що вони зробили з нею! Але — жива…
Довго тієї електричної ночі Леві ніс на руках змучену Маріцу, поки не дістався дому пані Сабіни. Там він постукав у ворота. Загавкали пси.
— Тихіше, тихіше! — пробуркотів Леві. — Свої!
Пані Сабіна вже спала, коли Леві приніс Маріцу. Вона прокинулася від шуму й визирнула у вікно. На порозі стояв Леві, тримаючи Маріцу на руках.
— Якби ви знали, пані, чого мені це коштувало! — сказав Леві, коли служниця вже була передана турботам знахарки й лежала обкладена компресами.
— Я буду завжди вам вдячна, Осман-бею, — мовила Сабіна.
На щоках її блищали сльози.
— Найкращою віддякою буде ваша любов, ясновельможна, — усміхнувся Леві. І пішов.
Усю ніч у єзуїта Несвіцького світилося. Він розпитував Менделя Коена про віру й традиції єврейського народу, про Каббалу й християнство, обряди та ритуали, особливо наголошуючи на тому, чи немає в них вбивств іновірців, і чи не додається до маци людська кров.
Ключ, який єзуїт віддав Леві, був підроблений. Він не відчиняв залізної шафки, де раббі Коен зберігав найрідкісніші рукописи й книги.
21. Львівська битва. Два листи. Мармуровий ангел з Личаківського цвинтаря
Року 1675-го близько 60 тисяч турків і 100 тисяч кримської кінноти увірвались на Поділля, польську частину України. Османи знову стали загрожувати місту Львову.
Прокинувшись у стані, близькому до непритомності, Леві Михаель Цві найперше побіг вмиватися. Вода в балії була холодна, і, поливаючи себе, він марно намагався згадати, що ж було вчора. Трапилось щось жахливе, пригадував Леві, витираючись, але що?!
Вийшовши на Погансько-Сарацинську вулицю в тюрбані й халаті, Леві здивовано помітив, що всі турецькі й татарські крамниці прикрасилися зеленими полотнищами, поцяткованими арабською в'яззю.
Аллах акбар — прочитав він зправа наліво, підвівшись навшпиньки.
Ляхистан правовірний — було написано на іншому.
Дивно, подумав Леві, начебто сьогодні не свято. Тоді навіщо прапори?!
Правду львівський книгар довідався незабаром. До крамниці «Османа Седе» зайшов сусіда і поміж іншим повідомив: на Львів ідуть турки, що вже з’єдналися із загонами кримських татар. Місто буде захоплене в найближчі тижні.
— Але… — Леві затнувся, підбираючи турецькі слова, — а як же Ян Собєський?! Якщо його війська залучать союзників, то…
— Собака цей Собєський, — сказав турок. — Армія султана Мехмета непереможна! Ми захопимо Львів і на шпиль Ратуші повісимо ось це знамено, — він вказав рукою на зелене полотно, що бовталося. — А через пару літ упаде Відень, потім Варшава…
— Інш’алла, — додав іронічно Леві. — Я б на вашому місці не тішився: облога обіцяє бути довгою й кривавою.
— Ми платимо податки й збори невірним, — відрізав інший покупець, — і на що вони йдуть? На костели, на християнські школи, на утримання жінок католицьких священиків, яких — і жінок, і священиків — навіть пристойними словами назвати соромно!
— З кожним роком з мусульман беруть усе більше, а права наші тануть, немов крига на вогні. Плати за все, плати! — приєднався до суперечки ще один перехожий.