Мацько виплюнув пір’я і, похитуючись, пішов світ за очі.
Розділ сьомий,
Лис став диким і несамовитим. Після стількох днів творчого натхнення він знову відчув той голод, який відчувала кожна істота в лісі.
Мацько ніяк не міг насититись. Кожнісінького вечора навідувався до сільських курочок, і врешті так розперезався, що люди змушені були відв’язувати на ніч своїх псів й одного разу ті добряче полатали лисові боки. Мацько відлежувався у норі, але, якщо раніше він віддавався глибоким філософським роздумам, то тепер у голові його зринали тільки криваві апетитні видіння.
Якось до лиса навіть з’явилась сестричка Мінка, як завжди вишукана і елегантна. Принесла хворому щільника.
- Ми такі раді, такі раді, — щебетала вона, — що ти нарешті почав провадити гідне життя. Приходь до нас у гості. Братику, будь обережний! Прошу тебе… Ми так переживаємо, щоб з тобою щось не трапилося гіршого!
Лисичка грайливо провела пухнастим хвостиком по носі Мацька і побігла додому, навіть не вислухавши рідного брата.
Проте наступного дня лис не впізнав своєї ніжної сестрички. Вона увірвалась до його помешкання, наче фурія, тягнучи за собою чоловіка Маркіяна.
- Яка ганьба! — закричала вона, гнівно блискаючи очима. — Що ти накоїв, негіднику?! Тебе викликають до суду! Подумати тільки, ти з’їв Сороку!
Мацько хотів сказати, що він нізащо у світі не їв би тієї старої брехухи, але Мінка почала вищати, а її виску лис боявся більше, ніж суду.
Маркіян терпляче вичекав, коли дружина врешті замовкне, й офіційним голосом адвоката почав:
- Якщо щиро розкаєшся, тобі пом’якшать вирок…
- Вона мене оббрехала! — випалив лис.
- Так…А докази? Свідки? Зрештою, ти міг звернутися до нашого суду.
- До суду?! — зойкнула Мінка, бо ж її чоловіченько працював у тому суді, й вона чудово знала, що там відбувається, і у скільки обійдеться родині витягти брата-халамидника з неприємної історії.
Та вона швидко оговталась і кволим голоском промовила:
- Вибач, любий…Це все нерви. Я була у Вовка без твого відома. Він люб’язно пояснив мені суть справи. Сорока не винна: вона діяла для загального добра.
- Ну, це не міняє справи, — почухав Маркіян вухо. — Більше того, це її ускладнює. Повір, Мацьку, я щиро тобі співчуваю, але закон є закон.
Приголомшений Мацько мовчав. Сестра знову заголосила:
- Я цього не переживу!
І зомліла. Прийшовши до тями на березі струмка, Мінка розплющила очі й сказала несподівано твердим голосом:
- Якщо я помру від ганьби, можете не приходити на мій похорон!
Мацько чудово знав характер сестри і спокійно чекав, що буде далі. А от Маркіян не на жарт перелякався і забелькотів:
- Не вмирай, любонько! Не покидай нас!
Мінка розплющила очі:
- Якщо ти нічого не придумаєш, я помру зараз же!
- Ради тебе я зроблю все, що завгодно! — ридаючи, видушив з себе Маркіян.
- Обіцяєш?
- Обіцяю!
- Поклянись!
- Клянусь!
- Гаразд, любий. Я тобі вірю. А зараз підемо додому, а то ви мене так облили водою, що я, чого доброго, схоплю запалення легень.
Отож слухайте, що було далі. Наступного дня Мінка прийшла знову, елегантна і самовпевнена.
- Як твоє здоров’ячко? — запитала вона.
- Добре, — відповів пригнічений лис.
- А гарно я вчора зомліла? — засміялась, показавши білі зубки сестричка. — Маркіян усе влаштував. Виявляється, Сорока померла від серцевого нападу. Є свідчення лікаря. Але ти за самовільне влаштування виставки караєшся штрафом у розмірі тридцять курей. Сам розумієш, це скоріше не штраф, а подарунок. Вовк дуже незадоволений. Сорока завжди була в курсі справ…
- Мацько мовчав.
- Чого ти не радієш? Що таке тридцять курей у порівнянні з тим, що тебе могли б вигнати з лісу?
- Ну, й нехай, — буркнув лис.
- Запам’ятай, — лукаво пригрозила лисичка, — ти й переді мною у боргу!
- Добре, — неохоче мовив Мацько. — Мені все одно. Можу намалювати твій портрет.
- Красно дякую, ти мені зробиш більшу приємність, коли взагалі не візьмешся до малювання! Коли б ти мав талант, то міг би прославити родину. До речі, я уже замовила свій портрет маестро Альцесту. У сірих тонах. Це зараз наймодніший колір. Такий шляхетний! І нагадує мені дитинство, коли ми з тобою ще не мали шерсті, а були вкриті сіреньким пухом. Між іншим, я чула, що в тебе є якісь окуляри…