- Дідусю, то мій лис був! — закричав Лялечка. — Його Мацьком звати. Він картини малює.
Лісник витріщився на нього:
- Ти що, з ним говорив?
- Ага. Він у нас на горищі трохи жив. Я з ним кожного дня бачився. Він розповідав, як ви його рибою вгостили. Розумієте, він спочатку був лисом, а потім захотів стати кущиком і пофарбувався. Але фарба була погана, і він знову захотів стати лисом…
- Ви тільки послухайте, що він меле! — сплеснула руками бабця. — Я вже не знаю, що з ним робити…
- Е, не кажіть, всяке на світі буває! — заперечив лісник. — І де твій Мацько зараз? На горищі?
- Ні, — похнюпився Лялечка. — Він давно пішов. Я поміг йому фарбу змити. А ви його в лісі не бачили?
- Та щось тепер ні…Ти думаєш, звірі на очі мені показуються? Часом хвіст майне, бува, в кущах затріщить…
- Де ж він подівся? — заламав руки Лялечка. — Він мені ще про їжака Грицька розповідав, про Джуму…
- Грицько, кажеш? Мої онуки торік їжака зловили в садку і Грицьком назвали. Він потім утік. От дивина!
- Що старе, що мале! — розсердилася баба. — Не морочте дитині голову дурницями! Видите, що він вигадує, чи не видите? Олежку, йди надвір, побався!
- Не піду! — огризнувся Лялечка і ближче приступив до лісника, зазираючи йому в очі. — Діду, а Роман казав, що він диму напустить у лисову нору.
- Хай спробує! Ти не бійся, я з ним побалакаю.
- Та я не боюся. Мій лис дуже мудрий.
- Я кому сказала? Йди надвір, подивися, чи люди хліб з магазину несуть.
- Йди, йди… А як лис знову прийде, скажи мені. Я би теж з ним поговорив.
- Добре, — погодився Лялечка. — Тільки ви йому ніякої кривди не робіть.
- Чом би я мав йому кривду робити? То ж не простий лис, а художник. Ліпше послухай баби, бо й мені хліба треба.
Лялечка неохоче поплівся надвір. Сів на порозі дивитися, чи люди хліб несуть. Невдовзі вийшов лісник.
- Дідусю, візьміть мене до лісу! — причепився до нього хлопець.
Той погладив його по голові:
- Та взяв би, але ти такого наговорив, що баба тебе не пустить…Може, колись її впросимо. А ти чого з дітьми не бавишся?
- Та… — скривився Лялечка, тужно позираючи на Михаськове подвір’я.
- Слухай, хлопче, хочу тебе про щось попросити. Як знову прийде лис, скажи, щоб до села часто не забігав. Бо люди дуже злі на нього. Нехай трохи стримається. Добре?
- Добре, передам.
Лице Лялечки проясніло й він потис простягнуту руку старого лісника.
Розділ вісімнадцятий,
Лис з’явився вночі, коли всі, крім Лялечки, спали. Пошкрібся лапою в шибку, і хлопець йому відчинив. На небі світило стільки зірок, що було чудово видно Мацька.
- Який ти гарний! — вигукнув захоплено Лялечка.
Ні сліду зеленої фарби не залишилося на золотому хутрі лиса.
- Збирайся хутенько! — сказав Мацько. — підемо до лісу. Там зараз свято. Карнавал!
- Ой, лисику! — зрадів Лялечка. — Я знав, що ти прийдеш!
- Швидше! — попросив лис.
Лялечка похапцем вдягнув штанці, светрик і взувся в сандалики.
- А тепер лізь через вікно. Тут невисоко, стоїть лавка.
Не встиг Лялечка торкнутись землі, як лис майнув уперед, кличучи за собою:
- Ходи швидше! Я по дорозі тобі розповім, коли вийдемо за село.
Лис біг попереду, а Лялечка за ним. Дерева кидали тінь на стежку. Лялечка тремтів, — чи то від холоду, чи від страху. Вони довго скрадались по вулиці. Мацько йшов попід плоти, а Лялечка намагався не виходити з тіті. Так вони дістались до річки, яка світлою смугою вирізнялась у темряві. Лис безпомильно знайшов місток, і Лялечка, хоча й боявся йти по хистких дошках, все-таки перейшов річку.
- Ху! — полегшено передихнув лис. — Тепер можна й розповісти.
І Мацько поділився своєю радістю.
- Ой, лисику, який ти молодець! — тішився Лялечка. — І я побачу твою картину?
- Еге ж. Тільки будь дуже обережний. На лісовому святі не повинно бути людей. Так, якщо хтось поцікавиться, скажи, що ти лис, перебраний на людину. Нині все можна, бо це карнавал.
- А ти мене не залишиш? Я боюся, — зізнався Лялечка.