- Ти на мене не сердишся? — все допитувався лис.
- Серджусь! — відповідав Лялечка.
- І як я не додивилась, що в нього ноги брудні! — забідкалась лисичка.
Лялечка розплющив очі. Над ним стояла бабця.
- Спи, спи. Ще рано, — пробурчала вона.
- Бабо, — підхопився Лялечка. — А правда, що я був у лісі?
- Ні, тобі приснилось.
- Був, був! — образився Лялечка. Лисичка ще казала, що в мене ноги брудні!
- То я казала.
- Все одно був! І на лиса я не гніваюсь. Я його люблю. Тільки ти мене до лісу пусти. Я ще картини лисової не бачив.
- Аякже! Сьогодні неділя. Після обіду поспиш трохи і підемо.
- Правда?
- Якщо будеш чемний, — подумавши, відповіла бабця і вийшла з кімнати.
- А мене ти любиш? — спитало кошеня, яке не встигло вискочити слідом за бабою.
- Люблю! — запевнив його Лялечка, а що він не виспався цієї ночі, то вирішив ще поспати.
Перед тим, як заснути, хлопчик встиг упіймати сонячного зайчика, що стрибнув у вікно, й прошепотів:
- Ти правду сказав, лисику, сонце все-таки зійшло!