Чи це правда, що та відьма Кшешовська купила у вас будинок?
— Правда, — кажу я, а сам думаю: «Ну, цей уже мені дасть духу».
— Погане діло, — каже бородань, клацаючи пальцями. — Такий хороший був господар той Вокульський, — Стах не бачив від них ані гроша за квартиру, — і на тобі: продав будинок… Значить, Кшешовська може нас витурити з халупи?
— Гм… Гм… — відповів я.
— І витурить, — додав він, зітхнувши. — До нас уже приходив якийсь гевал і казав нам забиратися геть. Але без суду вони дулю з’їдять, а якщо зачеплять нас, то ми вчинимо їм веремію на весь будинок! Бувайте здорові. «Ну, — думаю, — хоч цей до нас не має претензії. Але, здається, вони таки справді готові вчинити баронесі веремію…»
Нарешті другого дня прибігає Вірський.
— Ви знаєте, колего, — каже він схвильовано, — ця баба звільнила мене зі служби і каже, щоб я до нового року вибрався з квартири.
— Вокульський, — відповідаю йому, — вже подумав про вас: ви дістанете посаду при Спілці для торгівлі з Росією.
Таким чином, вислухуючи одних, заспокоюючи других, потішаючи третіх, я витримав головну атаку. Я зрозумів також, що баронеса розправляється з мешканцями, як Тамерлан у завойованій країні, і відчував інстинктивний неспокій за прекрасну й доброчесну пані Гелену.
Якось у другій половині грудня дивлюсь — відчиняються двері, й заходить до нас пані Ставська, гарна, як ніколи (вона завжди гарна — чи весела, чи сумна). Дивиться на мене своїми чарівними очима й тихо каже:
— Чи можете ви, пане Жецький, показати мені ту ляльку?
Лялька (і навіть три однакових) давно вже була відкладена, але я так збентежився, що не відразу міг її знайти.
Смішний той Клейн з своїми підморгуваннями, він ще може подумати, що я закоханий в пані Ставську.
Нарешті я витягаю коробку, в якій аж три ляльки: брюнетка, блондинка і шатенка, У кожної справжнє волосся, кожна, коли її натиснути в животик, щось пищить: на думку пані Ставської — «мама», на думку Клейна — «папа», а на мою думку — «гу-гу».
— Чудова! — каже пані Ставська. — Але вона, мабуть, дуже дорога?
— Знаєте, — кажу я їй, — цей товар вибракуваний, тому можемо продати дешево. Зараз я спитаю хазяїна…
Стах сидів за шафами і працював, а коли я сказав йому, що прийшла пані Ставська, він зрадів, облишив роботу і вийшов у магазин. Я навіть помітив, що він якось пильно дивиться на пані Ставську, наче вона йому дуже сподобалась. Ну, нарешті… слава тобі господи!
Говорили ми, говорили і таки запевнили пані Гелену, що ляльку, як товар вибракуваний, на який не знаходиться покупця, можемо продати за три карбованці — будьяку з трьох.
— Я візьму оцю, — сказала пані Гелена, беручи шатенку, — вона точнісінько така, як у баронеси. От радітиме моя Гелюня!
Коли довелося платити, пані Ставську знову посіли сумніви: їй здавалось, що така лялька коштує карбованців з п’ятнадцять, і тільки спільними зусиллями Вокульського, Клейна і моїми пощастило переконати її, що на цих трьох карбованцях ми ще й заробляємо.
Вокульський повернувся до своєї роботи, а я запитав пані Гелену, в яких вона тепер стосунках з баронесою.
— Вже ні в яких, — відповіла вона, почервонівши. — Пані Кшешовська влаштувала мені сцену за те, що я не зробила їй протекції у пана Вокульського, що вона мусила заплатити за будинок сто тисяч і таке інше. Я розпрощалася з нею і вже ніколи туди не піду. Ну, звичайно, вона зажадала, щоб ми до нового року звільнили квартиру.
— А вона з вами розплатилась?
— Ах!.. — зітхнула пані Ставська, впустивши на землю муфту, яку Клейн поспішив підняти.
— Значить, ні?
— Ні… Вона сказала, що у неї зараз нема грошей, що вона непевна, чи правильний мій рахунок.
Ми посміялися з нею з дивацтв баронеси й попрощалися в прекрасному настрої. А коли вона виходила, Клейн так елегантно відчинив перед нею двері, що одно з двох: або він уже вважає її нашою хазяйкою, або сам закохався в неї. Бовдур!.. Він також мешкає в домі баронеси й інколи буває у пані Ставської, але завжди сидить такий похмурий, що Гелюня одного разу запитала бабусю: чи пан Клейн не випив сьогодні касторки? Мрійнику! Куди тобі думати про таку жінку!..
А тепер опишу трагедію, на згадку про яку в мені починає вирувати гнів.
Напередодні свят-вечора 1878 року сиджу я в магазині, і от після полудня одержую від пані Ставської листа, в якому вона просить прийти увечері до неї. Мене вразив почерк, видно було, що пані Гелена дуже хвилювалась; може, вона одержала якусь звістку про чоловіка? «Мабуть, він повертається, — подумав я. — Хай би їм чорт, тим заблудам чоловікам, що через кілька років несподівано повертаються».