— Ви не гордуєте нами? — спитала вона здавленим голосом.
Вокульський здивовано глянув їй в очі і… два рази, раз по раз… два рази, — щоб я був такий здоровий! — поцілував її в руку. А з якою ніжністю він це зробив, можна судити з того, що зовсім не було чути звичайного в таких випадках цмокання.
— Ах, ви прийшли, шляхетний пане Вогульський?..
Не погордували нещасними, вкритими ганьбою жінками? — почала не знаю котрий уже раз пані Місевичова своє нове привітання.
— Пробачте, пані, — перебив її Вокульський. — Ваше становище, безумовно, прикре, але я не бачу причини для розпачу. Через два-три тижні справа виясниться, і тоді настане час журитися, тільки не вам, а тій пришелепуватій баронесі. Як поживаєш, Гелюню? — додав він, цілуючи дівчинку.
Він говорив таким спокійним та рішучим голосом і поводився так природно, що пані Місевичова перестала ойкати, а пані Ставська глянула на мене трохи бадьоріше.
— Що ж нам робити, шляхетний пане Вокульський, ви не погордували… — почала, було, своєї пані Місевичова.
— Чекати суду, — перебив її Вокульський. — На суді довести, що баронеса бреше, потім подати на неї в суд за наклеп; і якщо її засудять у тюрьму, то нехай відсидить свій строк до останньої години. Якийсь місяць ув’язнення буде їй на користь. Я вже говорив з адвокатом, завтра він прийде до вас.
— Сам бог послав вас, пане Вокульський! — вигукнула вже зовсім натуральним голосом пані Місевичова, зриваючи з голови хустку.
— Я прийшов до вас у важливішій справі, — звернувся Стах до пані Ставської (видно, йому, цьому віслюкові, хотілося якнайшвидше з нею розпрощатися!). — Ви припинили свої уроки?
— Так.
— Ну, то припиняйте їх раз назавжди. Це тяжка й невдячна робота. Беріться краще за торговельну справу.
— Я?
— Так. Ви знаєте рахівництво?
— Я вчилася бухгалтерії… — ледве чутно промовила пані Ставська. Вона чогось так хвилювалась, що мусила сісти на стілець.
— Чудово! Вийшло так, що під мою опіку потрапив ще один магазин разом з його хазяйкою, вдовою. Тому що майже весь капітал цього підприємства належить мені, то я хотів би мати в ньому свою людину, бажано жінку, беручи до уваги те, що й хазяйка магазину жінка. Отже, чи не погодилися б ви піти на посаду касирки з оплатою… поки що сімдесят п’ять карбованців на місяць?
— Ти чуєш, Геленко? — звернулась до дочки пані Місевичова з виразом надзвичайного здивування на обличчі.
— Значить, ви довірили б мені свою касу, незважаючи на те, що мене обвинувачують… — сказала пані Ставська й розплакалась.
Проте обидві дами швидко заспокоїлись, і через півгодини ми пили чай, мирно розмовляючи і навіть сміючись.
Все це зробив Вокульський… Єдиний отакий чоловік на світі! То як же його не любити! Правда, може б, і я міг бути таким добрим, але бракує мені для цього дрібниці… півмільйона карбованців, яких не бракує коханому Стахові.
Зараз же після різдва я влаштував пані Ставську в магазині Мілерової, яка прийняла нову касирку дуже доброзичливо і з півгодини розказувала мені, який той Вокульський шляхетний, розумний та гарний; як він врятував магазин від банкрутства, а її й дітей від злиднів і як би то було добре, якби такий чоловік та оженився.
Веселенька молодичка, незважаючи на свої тридцять п’ять років! Не встигла спровадити одного чоловіка на цвинтар Повонзки, а вже готова (руку дав би відрубати) вискочити за другого, звичайно, за Вокульського. Їй-богу, не злічити, скільки тих жіночок вганяє за Вокульським (чи, може, за його тисячами?).
Пані Ставська, зі свого боку, захоплюється всім: і посадою, що дає їй плату, якої вона ніколи не мала, і новою квартирою, яку їй знайшов Вірський.
Квартирка й справді хороша: передпокій, кухня з відливом і водопроводом, три досить затишні кімнатки, а головне — садочок. Поки що в ньому стирчать три всохлі штурпаки та лежить купа цегли, але пані Ставська мріє за літо влаштувати в ньому рай. Рай, який можна накрити носовою хусткою!..
1879 рік почався перемогою англійців в Афганістані, які під проводом генерала Робертса увійшли в Кабул. Напевне, соус кабул ь тепер подорожчає!.. Але ж той Робертс хлюст! Без одної руки, а колошматить афганців, аж пір’я сиплеться… Хоч, правда, таких дикунів лупцювати не трудно; хотів би я бачити, містер Робертс, якої б ти заспівав, коли б тобі довелося мати діло з угорською піхотою!..
Після Нового року у Вокульського також була баталія з Спілкою для торгівлі з Росією. Здається мені, що після наступного засідання він розжене своїх спільників під три чорти. Що воно за дивні люди, хоч і інтелігенція: промисловці, купці, шляхта, графи! Він створив їм спілку, а вони вважають його ворогом тієї спілки і всі заслуги приписують собі. Він їм дає сім процентів прибутку за півроку, а вони ще кривляться і хотіли б знизити плату службовцям.