В голові у мене вже шуміло, тому я наважився спитати:
— А хіба ті, для кого ти продаєш магазин, краще тебе оцінять?
— А, якщо таки оцінять? — сказав він, замислившись.
— І любитимуть тебе більше, ніж ті, кого ти залишаєш?
Він підбіг до мене й пильно подивився мені в вічі.
— А якщо таки любитимуть?
— Ти певний?
Стах упав на крісло.
— Не знаю… — прошепотів він. — Не знаю. Бо що є певного на цьому світі?
— А тобі ніколи не спадало на думку, — говорив я все сміливіше, — що тебе можуть не тільки визискувати та обманювати, а ще й висміювати та зневажати?.. Скажи, ніколи не думав про це? На світі все можливе, отож треба забезпечити себе якщо не від обману, то хоч би від смішного становища. К чорту! — закінчив я, стукнувши склянкою по столі. — Можна жертвувати собою, коли є за що, але не можна дозволяти, щоб з тебе робили попихача.
— А хто з мене робить попихача? — крикнув він, схоплюючись із крісла.
— Всі ті, хто не шанує тебе так, як ти того заслужив.
Я аж злякався своєї сміливості, але Вокульський не відповів. Він ліг на канапці і заклав руки за голову, що було у нього ознакою незвичайного хвилювання. Потім цілком спокійно почав говорити про справи в магазині.
Десь о дев’ятій відчинилися двері й увійшов лакей Вокульського.
— Лист від князя! — повідомив він.
Стах прикусив губу і, не встаючи, простягнув руку.
— Дай сюди, — промовив він. — І йди спати.
Слуга пішов. Стах повільно відкрив конверт, прочитав листа і, подерши його на дрібні клапті, кинув в грубку.
— Що там таке? — спитав я.
— Запрошення на завтрашній бал, — сухо відповів він.
— Що, не підеш?
— І не подумаю.
Я остовпів. Раптом мені прийшла в голову геніальна думка.
— Знаєш що? — запропонував я. — А може б, ми завтра пішли на вечір до пані Ставської?..
Він сів на канапці і з усмішкою відповів:
— А знаєш, це буде непогано!.. Вона дуже мила жінка, та й давно вже я там не був. Треба б принагідно послати тій малій кілька іграшок.
Крижана стіна, Що була постала між нами, розкололась.
До нас обох повернулась колишня щирість, і ми до півночі згадували минуле. Прощаючись, Стах сказав мені:
— Людина інколи дуріє, але потім знов береться за розум… Спасибі тобі; старий!
Лопну, а одружу його з пані Ставською!
В день балу у князя ні Стах, ні Шлангбаум не були в магазині. Я догадався, що вони оформляють продаж магазину.
В інших умовах така подія отруїла б мені настрій на цілий день. А сьогодні я навіть не думав про те, що наша фірма зникне і на ній з’явиться єврейська вивіска. Що мені магазин! Аби Стах був щасливий або хоч позбувся своєї журби. Хай би завалився світ, а я мушу одружити йога!..
Вранці я послав пані Ставській записочку, в якій повідомив, що сьогодні ввечері ми з Вокульським прийдемо до неї на чай. До записки я насмілився додати коробку іграшок для Гелюні. В коробці був ліс із звірами, меблі для ляльки, маленький сервіз і мідний самоварчик. Всього товару разом з упаковкою на 13 карбованців 60 копійок.
Треба буде ще придумати щось для пані Місевичової.
Таким чином з бабусі і внучки я зроблю обценьки і так ними стисну серце прекрасної мами, що вона капітулює ще до дня святого Яна. (Ой, хай тобі чорт! А чоловік за кордоном?.. Але що там чоловік, нехай би був стерігся… Зрештою, за якихось десять тисяч карбованців ми дістанемо розвід з відсутнім і, напевне, вже не живим чоловіком).
Зачинивши магазин, я пішов до Стаха. Двері мені відчиняє лакей з накрохмаленою сорочкою в руці. Я проходжу через спальню і бачу на стільці фрак, жилет… Ой, невже з нашого візиту нічого не вийде?..
Стах у кабінеті читав англійську книжку. (Чорт його знає, нащо йому та англійська мова! Адже одружитись можна, бувши навіть глухонімим…) Він привітався зі мною щиро, хоч трохи і збентежено. «Ну, треба клепати, поки тепле!» — подумав я і, не кладучи шапки, кажу:
— Ну, що ж, чекати нічого. Ходімо, а то наші дами ще полягають спати.
Стах закрив книжку й задумався.
— Паскудний вечір, — каже, — заметіль.
— Іншим ця заметіль не заважає їхати на бал, то чого ж би вона мала зіпсувати нам вечір, — відповідаю я, прикинувшись дурником.
Стаха наче щось укололо. Він підхопився з стільця і сказав слузі подати шубу. Одягаючи його, слуга сказав:
— Тільки, пане, зараз повертайтеся, бо вже пара вдягатись, та й парикмахер скоро прийде.
— Не треба, — відказав Стах.
— Не підете ж ви непричесані танцювати…
— Я не піду на бал.
Слуга здивовано розвів руки й розставив ноги.