Тут очі його заблищали й обличчя набуло такого виразу, що коли він чоловік побожний, то повинен би другого дня йти сповідатись.
Я взагалі вважаю, що у всієї шляхти одна вдача: до науки або до торгівлі у нього клею в голові нема, до роботи його не навернеш, а от до пляшки, до бійки або до непристойності він завжди готовий, хоч би від нього вже труною тхнуло. Паскудники!
— Все це гаразд, пане Вірський, — кажу я йому, — але що ж ви хотіли мені розказати?
— Ага! Я зараз оце якраз про це подумав, — відповідає він і димить сигарою так, як казан з асфальтом… — Ото тоді, пам’ятаєте отих студентів з нашого дому, що жили над баронесою?..
— Малеський, Паткевич і отой третій. Чого ж би я не пам’ятав таких шибеників. Веселі хлопці!
— Дуже, дуже! — підтвердив Вірський. — Скарай мене, боже, коли при таких урвителях можна було утримати молоду куховарку більш як вісім місяців. Пане Жецький, повірте мені, що вони втрьох могли б залюднити всі дитячі притулки… їх там, в університеті, видно, цього навчають. Бо за моїх часів, коли дідич відкуповувався за молодого сина трьома або чотирма коровами на рік… — ф’ю, ф’ю!.. — то навіть ксьондз ображався, що йому псують овечок. А ці, добродію!..
— Ви хотіли мені розказати про баронесу, — нагадав я, бо не люблю, коли сивий уже чоловік меле дурниці.
— Ага! Отож тоді… А найгірший з них — Паткевич, отой, що удає мерця. Бувало, як тільки смеркне, то цей здохляк вилазить на сходи і там зчиняється такий писк, наче бігає ціле стадо щурів…
— Ви хотіли розказати про баронесу…
— Ага! Отож тоді, пане добродію… Ну, Малеський — теж добра штучка!.. Отож тоді, як вам відомо, суд присудив хлопцям восьмого числа вибиратися. А їй і за вухом не свербить… Восьме, дев’яте, десяте… вони собі сидять, а в пані баронеси печінка від злості пухне. От вона порадилась з тим своїм адвокатом та з Марушевичем і п’ятнадцятого числа привела до них судового пристава з поліцією.
Вилазить той пристав з поліцією на четвертий поверх — стук-грюк! Двері у хлопців замкнені, але зсередини питають: «Хто там?» — «Ім’ям закону — відчиніть!» — каже пристав. «Закон законом, — відповідають йому зсередини, — але ми не маємо ключа. Нас хтось замкнув, мабуть, пані баронеса». — «Ви що, знущаєтеся з влади? — каже пристав. — А ви знаєте, що повинні залишити кімнату?»— «Аякже, знаємо, — відповідають зсередини, — тільки ж через замкову дірку не вийдеш. Хіба що…»
Звісно, пристав посилає двірника по слюсаря, а сам чекає з поліцією на сходах. За якоїсь півгодини приходить слюсар; простий замок він одімкнув відмичкою, а англійському ніяк не дасть ради. Крутить-вертить, хоч гавкай до нього… Біжить наш слюсар знов за інструментом на півгодини, а тим часом у дворі збіговисько, крик, а на третьому поверсі баронеса влаштовує страшну істерику.
Пристав далі чекає на сходах, коли це прибігає до нього Марушевич, «Пане пристав, — кричить, — подивіться, що вони виробляють!» Пристав вибігає в двір і бачить таку сцену: Вікно на четвертому поверсі відчинене (подумайте тільки, це в лютому!), а з того вікна летять на подвір’я: матраци, ковдри, книжки, черепи і таке інше. Трохи згодом з’їжджає на мотузі сундук, а за ним ліжко. «Ну, що ви на це скажете?» — кричить Марушевич. «Треба скласти протокола, — каже пристав. — Та, зрештою, вони ж вибираються, може, їм не варто перешкоджати.
А тут — нова кумедія. У відчиненому вікні на четвертому поверсі показується стілець, на стільці сидить Паткевич, два товариші спускають його, і мій Паткевич їде із стільцем наниз!.. Тут уже й пристав мало не зомлів, а один поліцейський перехрестився. «Зверне в’язи! — кажуть жінки. — Господи боже! Рятуй його душу!» Марушевич, як чоловік нервовий, утік до папі Кшешовської, а тим часом стілець з Паткевичем зупинився на третьому поверсі, якраз проти вікна баронеси. «Ану, припиніть, панове, ці жарти!» — кричить пристав до товаришів Паткевича. «Добре вам говорити, а в нас шнур увірвався», — кажуть вони. «Рятуйся, Паткевич!» — кричить зверху Малеський.
У дворі веремія. Жінки (а з них не одна хвилювалась за здоров’я Паткевича) починають верещати, поліцейські остовпіли, а пристав зовсім розгубився. «Станьте на карниз!.. Стукайте в вікно!» — кричить він до Паткевича.
Паткевичеві не треба було двічі повторювати. Він починає грюкати в вікно до баронеси так, що сам пан Марушевич ие тільки відчинив вікно, а й власноручно втягнув хлопця в кімнату.