Я був злий, як чорт, і мені захотілось на кому-небудь зігнати цю злість, хоч би на Мрачевському. Я одвів його вбік, але тільки й міг сказати:
— Ну, для чого це все?
— Для чого? — перепитав він, дивлячись на мене посовілими очима. — А це для панни Ленцької.
— Ви з глузду з’їхали!.. Що — для панни Ленцької?..
— Ну… всі оті спілки… отой магазин… оцей обід… Все для неї… І я через неї вилетів з магазину… — промовив Мрачевський, спираючись на моє плече, бо вже не міг встояти на ногах.
— Що?.. — кажу я, бачачи, що він зовсім п’яний. — Вилетіли через неї з магазину, то, може, через неї опинилися й у Москві?
— Звич… звичайно… Вона тільки шепнула слівце… одне маленьке слівце… і я дістав на триста карбованців на рік більше… Рибка зробить з нашим старим усе, що захоче…
— Ідіть краще спати, — сказав я.
— А от і не піду спати… Я піду до своїх друзів… Де вони? Такі хлопці впоралися б з рибкою швидше… Вона не водила б їх за ніс, як нашого старого… Де мої друзі? — загорлав він.
Звичайно, я звелів відпровадити його нагору, в номер.
Проте я догадався, що він навмисне удавав п’яного, щоб задурити мені голову.
Опівночі зал став схожий чи то на трупарню, чи на лазарет: раз у раз кого-небудь доводилось виносити або в номер, або на бричку. Нарешті я знайшов доктора Шумана, що був майже тверезий, і запросив його до себе на чай.
Доктор Шуман теж іудей, але незвичайна людина. Він навіть хотів був вихреститись, як закохався у християнку, та вона померла, і доктор облишив цю думку. Кажуть, що він труївся з горя, але його врятували. А тепер він зовсім занедбав лікарську практику і займається тільки вивченням людей або їхнього волосся. Він маленький, жовтий, а очі такі пронизливі, що від них нічого не приховаєш.
А що він знайомий із Стахом давно, то, напевне, знає всі його таємниці.
Після цього бучиого обіду мені було якось сумно і хотілось викликати Шумана на одвертість. Якщо він мені сьогодні нічого не розкаже про Стаха, то, мабуть, більш ніколи я про нього нічого не довідаюсь.
Коли ми прийшли до мене на квартиру й нам подали самовар, я заговорив:
— Скажіть мені, докторе, але щиро: що ви думаєте про Стаха? Бо він непокоїть мене. Бачу, що вже з рік він кидається на всілякі авантюри… Ота поїздка в Болгарію, а тепер оцей новий магазин, торговельна спілка… екіпаж… В його характері сталася дивиа зміна…
— Я не бачу ніякої зміни, — відказав Шуман. — Він завжди був людиною дії і, коли йому щось западало в голову або в серце, негайно брався здійснювати. Вирішив вступити в університет — і вступив, вирішив нажити капітал — і нажив. І якщо він задумав яку-небудь дурницю, то також не завагається і зробить дурницю грунтовну. Така вже у нього вдача.
— І в той же час, — зауважив я, — помічаю в його поведінці багато суперечностей…
— Нічого дивного, — перебив мене доктор. — В ньому поєдналось дві людини: романтик шістдесятих років і позитивіст сімдесятих. Те, що збоку здається суперечливим, насправді є цілком послідовним.
— А чи не вплутався він в якусь нову історію?.. — спитав я.
— Нічого не знаю, — сухо відповів Шуман.
Я трохи помовчав і знову спитав:
— Що ж з ним кінець кінцем буде?..
Шуман звів брови і сплів пальці рук.
— Погано буде, — відповів. — Такі люди, як він, або все підпорядковують собі, або, натрапивши на непереборну перешкоду, розбивають об неї лоба. Досі йому щастило, але нема ж людини, яка все життя витягала б тільки виграшні лотерейні квитки…
— Отже?.. — спитав я.
— Отже, ми можемо стати свідками трагедії, — закінчив Шуман.
Він допив склянку чаю з лимоном і пішов додому.
Я цілу ніч не міг заснути. Таке страшне пророцтво в день тріумфу!
Ні! Бог знає більше за Шумана, і він, мабуть, не допустить, щоб Стах загинув нізащо…
Розділ одинадцятий
СТАРІ МРІЇ І НОВІ ЗНАЙОМСТВА
Пані Мелітон пройшла сувору життєву школу, в якій навчилась не зважати навіть на загальноприйняту громадську думку.
Замолоду всі їй казали, що вона вродлива й добра, отож і без посагу може вийти заміж. Вона справді була вродлива й добра, але заміж не вийшла. Пізніше всі також казали, що освічена гувернантка легко може здобути собі любов своїх вихованців і пошану їхніх батьків. Вона була освічена, навіть захоплена своєю роботою вчителька і, однак, вихованці дратували її, а їхні батьки принижували від першого сніданку до самої вечері. Потім вона читала багато романів, в яких доводилось, що закохані князі, графи та барони — надзвичайно благородні люди і мають звичай в обмін на серце віддати бідним гувернанткам руку. Вона віддала молодому і благородному графові серце, але не дістала його руки.