— Я дещо знайшов, — повторив він.
— Не можу повірити, що ти стала на його бік, — сказав Вульф.
— Ні, це не так! Я вважаю вас обох детективами! — вигукнула Бакстер.
— Годі!
В офісі запала мертва тиша. Ваніта була дуже зла, коли йшла до гурту, який сперечався.
— Едмундсе, нехай твою голову оглянуть. Бакстер, повертайся до команди. Вульфе, з цієї миті тебе відсторонено.
— Ви не можете відсторонити мене, — упевнено сказав він.
— Та невже? Вимітайся.
— Заступнику комісара, я мушу погодитися з Вульфом, — сказав Едмундс, стаючи на захист свого нападника. — Ви не можете його відсторонити. Він нам потрібен.
— Мені не потрібно, щоб ти розривав відділок ізсередини, — сказала вона Вульфу. — Вимітайся. З тобою все.
Настав напружений момент, коли всі затамували подих і чекали реакції Вульфа. Розчарований, він лише гірко розсміявся, висмикнув руку із захвату Сіммонса і, коли виходив, штовхнув Едмундса плечем.
На нараду змогли прийти лише Сіммонс та Ваніта. Дошка гордовито стояла в центрі кімнати, ніби завершена головоломка, й на ній був прикріплений список із дванадцяти прізвищ. На жаль, коли вони встановили особу останньої жертви Рональда Еверета, це була не та розгадка, на яку сподівався Сіммонс. Їм і досі чогось бракувало.
— Тоді лише ми двоє, — посміхнувся Сіммонс.
— Де детектив Шоу?
— І гадки не маю. Він не відповідає на дзвінки. Едмундса забрали до лікарні, щоб накласти шви, а Вульфа ти щойно відсторонила.
— Терренсе, просто визнай, якщо вважаєш, що я припустилася помилки.
— Не погано, — сказав Сіммонс, — от тільки сміливо.
— Він заважає. Його не можна звинувачувати, зважаючи на все, але ми зрештою досягли точки, де від нього більше шкоди, аніж добра.
— Я і справді з тобою згодний, але не можу вирішити цього самотужки, — сказав він. — Дозволь Бакстер повернутися.
— Не можу. Не після провалу з Ґарландом. Я призначу тобі когось іншого.
— У нас немає на це часу. Ешлі Локлен помре за два дні, Вульф ще через два. Бакстер знає справу. Тримати її осторонь — погане рішення.
Ваніта похитала головою і щось пробурмотіла.
— Гаразд. Однак, пам’ятай, я була проти цього. Тепер це твоя відповідальність.
— Прекрасна присяжна у крові, — сказала Саманта Бойд, дивлячись на свою славнозвісну фотографію, де вона стояла біля Олд Бейлі. — Їхнє прізвисько для мене. Не схоже, що я можу надрукувати його на своїх візитках чи ще десь.
Фінлі заледве міг упізнати в людині, яка сиділа за столом навпроти нього, ту жінку з фотографії. Без сумніву, вона й досі була привабливою, однак довге платиново-світле волосся тепер було темно-каштановим та ще й підстрижене під хлопчика. Її темний макіяж відволікав від небесно-блакитних очей, які пронизували навіть чорно-білі версії фотографій, а помітно дорогий одяг прикрашав її, проте не привертав уваги.
Третя найвідоміша людина з найвідомішого судового слухання сучасності погодилася зустрітися в модній кав’ярні Кенсінгтона. Щойно приїхавши, Фінлі подумав, що її зачинили на реконструкцію, проте постійних клієнтів з пакунками чи татуйованих працівників схоже не хвилювали уламки труб, підвішені лампочки та непоштукатурені стіни.
Фінлі поїхав з офіса не лише через суперечку з Вульфом. Він ще минулого вечора домовився про зустріч. Вульф був переконаний, що якими б гарними не були грошовий слід, аналіз бризок крові чи відбитків черевиків, найкращим способом зібрати докази було просто поставити правильні запитання правильним людям. Він знав, що колеги вважали його старомодним, динозавром. Він радо визнавав, що застряг у своїх звичках, і не мав наміру змінюватися тепер, за два роки до виходу на пенсію.
— Я доклала чимало зусиль, щоб вибратися з цього, — сказала йому Саманта.
— Не могло ж бути все так погано. Припускаю, це пішло на користь бізнесу.
Він зробив ковток кави і майже виплюнув її. Вона смакувала як та, про яку завжди просив Вульф.
— Абсолютно правильно. Ми не могли впоратися із замовленнями, особливо на ту білу сукню. Скінчилося все тим, що ми почали відмовляти клієнтам.
— Але все ж таки? — запитав Фінлі.
Перед тим, як продовжити, вона ретельно обміркувала відповідь.
— Того дня я не позувала для фото. Я шукала допомоги. І ніколи не хотіла бути відомою, особливо не завдяки чомусь… жахливому. Але раптом стала «Прекрасною присяжною в крові», і це все, ким я була для людей після того.