Фінлі та Бакстер перезирнулися.
— Я чогось не знаю? — запитала Ваніта.
— Вульф був із нею цього ранку, — байдуже сказала Бакстер. — Складалося враження, наче він провів там ніч.
— Чи є хоч якесь правило, яке не порушив цей чоловік?! — вигукнула Ваніта, звинувачувально глянувши на Сіммонса. — Нам потрібно повідомити місіс Локлен про ситуацію. Детективе Едмундсе, якщо припустити, що ви маєте рацію, ви вірите, що вбивця знає, що за всім стоїть Вульф?
— Важко відповісти.
— Спробуйте.
— Я можу лише припускати.
— Тоді припустіть.
— Ні. Вульф точно вважає себе значно розумнішим за усіх нас, включно із вбивцею. Я не бачу, щоб він хотів залишити хоч якийсь слід. Я також зараз не вірю, що вбивця з власної волі дозволить одній із його жертв вижити, пообіцявши світу вбивство. Це його гордість. Він соромитиметься провалу.
— Що означає, що Вульф мав намір убити його першим, — сказала Ваніта.
Бакстер кинула стос паперів у вже й без того розбиту скляну стіну та встала.
— Це абсолютна маячня! Це ми говоримо тут про Вульфа! — вона розвернулася до Фінлі. — Твого друга, пам’ятаєш?
— Поглянь на факти, Емілі, — хворобливо відповів він.
Бакстер розвернулася до Едмундса.
— Ти торочив про крота в команді вже давно, і ця зручна маленька історія просто випадково так ідеально тобі підійшла, хіба не так? Якщо хтось і думає, що він розумніший за всіх інших, то це ти! — вона благально глянула на колег. — Вульфа підставили.
— Може й так, — заспокійливо сказав Сіммонс, — але так чи інакше нам потрібно привезти його.
— Згодна, — сказала Ваніта, піднімаючи слухавку телефону в конференц-залі. — Це заступник комісара Ваніта. Мені потрібно, щоб озброєна група швидкого реагування навідалася додому до детектива Вульфа зараз же.
Бакстер не вірячи власним очам похитала головою. Вона витягла з кишені мобільний. Фінлі спостерігав за нею.
— Емілі, — наполегливо сказав він, і Бакстер неохоче відклала його.
— Майте на увазі, підозрюваний може бути небезпечним, — продовжувала Ваніта по телефону. Правильно: підозрюваний… підтверджую.
… даю повноваження на арешт детектива Вульфа.
Розділ 29
Бакстер глянула у дзеркало заднього огляду. Ешлі знервовано сиділа на задньому сидінні, визираючи на вулиці, що тяглися вгору, якими вони надзвичайно повільно кружляли.
Бакстер попросила Фінлі сісти за кермо, і це вочевидь шокувало його більше за все, що він коли-небудь чув того дня, що вже й так був неймовірно жахливим. Він віз їх найабсурднішим шляхом у місті. Бакстер знадобилася вся її витримка, щоб змовчати, коли на тимчасовому світлофорі він дозволив проїхати ще двом авто повз яму, яку викопали у центрі міста.
Бакстер категорично відмовлялася навіть розмовляти з Едмундсом, хоча і просиділа з ним упродовж двох годин в авто наодинці. Вона знову згадала, як в офісі він заледве втримував дурнувату посмішку, коли посягнув на справи Вульфа, порівнявши його докази, щоб використати їх проти нього.
Очевидно, коли до будинку прибула озброєна група швидкого реагування й виламала двері до його нікчемного помешкання, Вульфа не було вдома. Поки вони перебували в заторі, якого Фінлі спромігся відшукати для них, команда їхніх колег обшукувала крихітну квартирку, зрештою-таки розпакувавши купи коробок, які Вульф залишив припадати пилом, відколи переїхав.
Ешлі пояснили основні аспекти справи. Вона сказала, що й гадки не мала про теперішнє місцезнаходження Вульфа і нічого не знала про те, що його відсторонили. Як остання, хто бачив Вульфа, Бакстер не мала іншого вибору, окрім як детально відтворити їхню останню розмову, хоча й вирішила не згадувати про удар кулаком в обличчя, оскільки така недоречна подробиця лише спровокувала б появу нових запитань, а вона була не в настрої на них відповідати.
Вони забрали Ешлі о 12.15 і мали зустрітися із Сіммонсом о 13.30 на стоянці стадіону Вемблі. Бакстер уже подзвонила йому, щоб попередити, що вони запізняться. Відтоді жодна із жінок не промовила ані слова, і навіть Фінлі докладав усіх зусиль, щоб зберегти свою фірмову життєрадісність та не дати авто потонути у тривалій тиші.
Бакстер почувалася надто незахищеною. Вони стояли на тій же дорозі вже майже десять хвилин, поки пішоходи виходили й заходили до громадського транспорту, деякі проходили лише в кількох дюймах від їхньої пасажирки, якій загрожувала небезпека. Коли три авто (два за правилами і одне «БМВ») проїхали світлофор, Бакстер точно зрозуміла, де вони були.