Сіммонс не оцінив того, що їхній новачок доручив йому роботу, і вже збирався щось сказати, коли заговорила Ваніта.
— Усе, що тобі знадобиться, — сказала вона йому. — Припускаю, що в такому разі детектив Бакстер шукатиме Вульфа?
— До опівночі Бакстер не відійде від дівчинки, і всі накази, погрози та благання не змусять її передумати. Більше вас не затримуватиму, — сказав Едмундс.
Фінлі та Сіммонс обмінялися спантеличеними поглядами. Тепер він віддає накази й заступнику комісара?
— Убивця систематично, з кожним убивством підходить все ближче. Він планує закінчити все особисто. Якщо ми знайдемо його, то знайдемо й Вульфа.
Нараду було закінчено. Ваніта і Сіммонс знову попрямували до кабінету заступника комісара, поки Едмундс затримався, щоб поговорити з Фінлі наодинці. Він зачинив двері до конференц-зали, а потім завагався, не впевнений, як найкраще підійти до незвичної теми.
— Фінлі… дивне запитання.
— Ну? — промовив Фінлі, глянувши на зачинені двері.
— Ви із Сіммонсом учора дещо обговорювали.
— Тобі варто бути трохи конкретнішим, — засміявся Фінлі.
— Фаустівський, — сказав Едмундс. — Я все думав, що б це мало означати.
— Чесно, я ледь пам’ятаю, про що була ця нарада.
З’явився записник.
— Ми обговорювали жертв, а потім ти сказав: «схоже на перелік фанатів Вульфа, якби в ньому не було його самого», а потім Сіммонс сказав: «Наче Фаустівський» чи щось у такому роді.
Згадавши, Фінлі кивнув.
— Нічого вартісного. Дурний жарт, — сказав він.
— Будь ласка, можете пояснити?
Фінлі зітхнув і сів на місце.
— Кілька років тому у нас був період часу, коли люди сліпо присягалися у своїй невинності, попри те, що навколо них збиралася ціла купа трупів.
— Звинувачували демонів чи Диявола? — зацікавлено запитав Едмундс.
— Ага, відоме, як Фаустівське алібі, — посміхнувся Фінлі.
— І як сюди вписується щось таке?
— Повтори?
— У практичних термінах, маю на увазі.
— Практичних термінах? — спантеличено запитав Фінлі. — Хлопче, це міська легенда.
— Потіште мене.
— До чого це все?
— Це може бути важливо.
Фінлі глянув на годинник, упевнений, що в них залишилося й так небагато дорогоцінного часу.
— Гаразд. Час для розповідей: ці номери виринули нізвідки, лише звичайні номери мобільників. Ніхто не знав, кому вони належали, і ніхто так і не зміг їх відстежити. Вони оживали лише раз перед тим, як від’єднатися назавжди. Якщо людина опинялася під владою одного з цих номерів, чи була схильна так думати, вони не залишали слідів.
— Угода з Дияволом, — сказав Едмундс, захоплений історією.
— Ага, угода з «Дияволом», — глузливо всміхнувся Фінлі. — Але як і в усіх історіях з Дияволом, є пастка: щойно він виконає твоє прохання, то очікуватиме щось у відповідь…
Фінлі замовк і жестом вказав Едмундсу нахилитися ближче.
— … Твою душу! — заволав він, змушуючи Едмундса підстрибнути.
Фінлі закашлявся і бризкав слиною, сміючись над своїм знервованим колегою.
— Як гадаєте, у цьому може бути хоч краплина правди? — запитав Едмундс.
— Диявол заплатить, коли ти підеш? Ні. Ні, не думаю, — сказав Фінлі, тепер уже серйозно. — Сьогодні тобі потрібно зосередитися на Вульфові, гаразд?
Едмундс кивнув.
— Тоді добре, — промовив Фінлі.
Містер та місіс Локлени дивилися телевізор в обшарпаній вітальні Едмундса. Зі свого місця за кухонним столом Бакстер чула, як Ешлі грається нагорі у спальні. Вона вже збиралася підвестися і щось приготувати, коли дівчинка раптом затихла.
Бакстер встала, напружено прислухаючись до бурмотіння телевізора в іншій кімнаті, однак розслабилася, почувши гучні кроки Ешлі, коли вона бігла другим поверхом, а потім сходами вниз. Вона забігла на кухню, на голові в неї були безладно причеплені різноманітні прикраси для волосся.
— Привіт, Емілі, — радісно прощебетала вона.
— Привіт, Ешлі, — відповіла Бакстер.
Вона ніколи не вміла розмовляти з дітьми. Здавалося, що вони наче відчували, що вона їх боялася. — Гарно виглядаєш.
— Дякую. Ти теж.
Бакстер сумнівалася, що це була правда, проте втомлено посміхнулася.
— Я лише хотіла переконатися, що ти й досі хочеш, щоб я прийшла і сказала, якщо побачу когось надворі.
— Так, будь ласка, — сказала Бакстер, якомога бадьоріше. — Я чекаю на друга, — збрехала вона.