— Цього ра… Вранці…
Вульф відчував, що у горлі пересохло, і знав, що густо почервонів, як це завжди бувало, коли йому було соромно, тож поспіхом прочитав текст із завершальної картки.
— Ми зараз у процесі встановлення осіб жертв і перед тим, як оприлюднити будь-які імена, спочатку зв’яжемося з їхніми родинами. Зважаючи на те, що розслідування ще триває, наразі поки все, про що я можу повідомити. Дякую.
На кілька секунд він замовк, чекаючи аплодисментів, аж доки не зрозумів, що це було б дуже недоречним і що його виступ, імовірно, у жодному разі не був виправданням. Він зійшов униз і відступив від голосів, які вигукували його ім’я.
— Натане! Натане!
Вульф озирнувся й побачив, що до нього біжить Андреа. Їй вдалося ухилитися від першого поліціянта, однак її заблокували двоє інших. Його скувала та сама сплутана злість, яка затьмарювала кілька їхніх зустрічей після розлучення, і майже спокусився думкою дати поліціянтам відтягнути її подалі, однак, коли представник дипломатичної групи захисту, озброєний штурмовою гвинтівкою Heckler & Koch G36C попрямував до неї, усе-таки вирішив втрутитися.
— Усе гаразд. Усе гаразд. Пропустіть її, будь ласка, — неохоче вигукнув він.
Коли вони бачилися востаннє, щоб обговорити труднощі з продажем будинку, зустріч була по-особливому холодною, тож, коли Андреа підбігла і міцно його обняла, він вирішив відступити. Вульф дихав ротом, відчайдушно намагаючись перехопити подих і не відчувати аромату її волосся, знаючи, що воно пахне її улюбленими парфумами, які він так любив. Коли Андреа нарешті відпустила його, Вульф побачив, що вона готова була розплакатися.
— Енді, я не можу розповісти тобі ще щось…
— Ти хоч колись відповідаєш на дзвінки? Я майже дві години намагалася до тебе додзвонитися!
Вульф не міг осягнути такої швидкої зміни її настрою. Складалося враження, що тепер вона була шалено розлючена на нього.
— Мені дуже шкода, але насправді я сьогодні був трохи зайнятий, — промовив він, а потім нахилився і прошепотів їй на вухо:
— Очевидно ж, що я був на місці вбивства.
— По сусідству з твоєю квартирою!
— Ага, — замислено сказав Вульф. — По сусідству.
— Я маю тебе про дещо запитати, але мені потрібно, щоб ти казав правду, добре?
— Гммм…
— Там було дещо більше? Тіло зшили докупи… як ляльку.
Вульф почав розгублено бурмотіти:
— Як ти? Звідки ти? В інтересах міської поліції Лондона, я…
— Це ж Халід, правда? Голова?
Вульф схопив Андреа за руку і потягнув її вбік, подалі від поліціянтів. Жінка витягла з сумочки товстий коричневий конверт.
— Повір мені, я остання, хто хотів би згадувати ім’я цього бридкого чоловіка. Бо я впевнена, що це він зруйнував наш шлюб. Але я впізнала його на фото.
— Фото? — обережно запитав Вульф.
— О Боже! Я знала, що вони справжні, — сказала вона, геть вражена. — Хтось відправив мені фото чогось, схожого на ляльку. Я годинами сиділа над ними. Мені потрібно ставати до роботи.
Андреа замовкла, бо хтось проходив повз них.
— Натане, хто б не відправив мені ці фото, він додав ще й список. Саме тому я й намагалася додзвонитися до тебе, бо не знаю, що він означає: шість імен і дата навпроти кожного.
Вульф вихопив з її руки конверта й розірвав його.
— Перше ім’я: мер Тернбл і сьогоднішня дата навпроти, — сказала Андреа.
— Мер Тернбл? — перепитав Вульф.
Здавалося, у нього з-під ніг щойно вибили землю.
Не кажучи ані слова, Вульф розвернувся й побіг до головного входу. Він чув, що Андреа кричить щось йому навздогін, однак коли їх розділило товсте скло, слова вже здавалися нечіткими.
Сіммонс розмовляв по телефону з комісаром, і, коли він уже вкотре вибачився за те, що його команда не надто просунулася в розкритті справи, комісар зовсім непрозоро натякнув йому, що на його місце легко знайдуть когось іншого. Сіммонс саме розповідав свій план дій, коли до його кабінету увірвався Вульф.
— Вульфе! Пішов геть! — вигукнув Сіммонс.
Вульф нахилився над столом і натиснув кнопку завершення розмови.
— Що в біса ти робиш? — розгнівано запитав Сіммонс.
Вульф відкрив було рота, щоб відповісти, коли спотворений голос із трубки перебив його:
— Це ти до мене, Сіммонсе?
— От же лайно, — Вульф натиснув іншу кнопку.
— Ви увімкнули голосову пошту — почав роботизований голос.
Сіммонс був шокований, і поки Вульф шалено натискав на телефонові одну кнопку за іншою, схопився за голову.