— Як просувається справа? — запитав Джо.
Цей судовий медичний експерт нагадував Едмундсу буддистського монаха, бо мав на поголеній голові єдину прядку волосся.
— Фантастично, щойно закінчили, — саркастично відповіла Бакстер.
— Аж так добре? — всміхнувся чоловік, який вочевидь звик до такого і, здавалося, радше насолоджувався роздратуванням Бакстер. — Можливо, це допоможе.
Він передав їй прозорий пакет для речових доказів із масивним перснем.
— Моя відповідь знову «ні», — сказала Бакстер, і Джо розсміявся.
— Це з чоловічої лівої руки. Частковий відбиток, не належить жертві.
— Тоді чий він? — запитала Бакстер.
— І гадки не маю. Може, чийсь, а може, й ні.
Захват Бакстер згас.
— Маєш щось, із чого ми можемо почати?
— Він, — брови Бакстер поповзли вгору, — чи вона, — пауза, — точно мали пальці.
Едмундс, сам того не бажаючи, фиркнув і, коли Бакстер глянула на нього вбивчим поглядом, спробував приховати це кашлем.
— Не хвилюйся, далі більше, — сказав Джо.
Він вказав на темношкіру чоловічу ногу, на якій був великий операційний шрам. Джо підніс до світла рентгенівський знімок. На вицвілому скелеті виднілися два довгих яскраво-білих стержні, що вирізнялися із загальної картини.
— Пластини та гвинти, які підтримують велику стегнову кістку, малу стегнову кістку та саме стегно, — пояснив Джо. — Це серйозна операція. «Ми оперуємо? Чи ампутуємо?» — аж настільки серйозна. Хтось точно мав це запам’ятати.
— Чи є на цих штуках серійні номери чи щось таке? — запитала Бакстер.
— Я, звісно, перевірю, але не так важливо, чи можна їх відстежити чи ні, усе залежатиме від того, як давно цю операцію зробили, а цей шрам видається мені старим.
Поки Бакстер разом із Джо вивчали рентгенівський знімок, Едмундс став навколішки, щоб ближче роздивитися праву жіночу руку, яка, з того, що він пам’ятав, і вказувала так моторошно на відображення у склі. Кожний із п’яти ідеально нафарбованих нігтів був покритий мерехтливим у темряві, пурпуровим лаком.
— Вказівний палець відрізняється! — раптом випалив він.
— О, ти помітив, — радісно промовив Джо. — Я саме хотів про це сказати. Цього неможливо помітити в темній квартирі, але тут можна чітко побачити, що на одному пальці використали інший лак для нігтів.
— І як це може допомогти? — запитала Бакстер.
Джо взяв із візка ультрафіолетову лампу, увімкнув її та просвітив тендітну руку по всій довжині. Темні синці то з’являлися, то знову зникали, коли фіолетове світло обминало їх, а найбільше їх скупчення було на зап’ястку та навколо нього.
— Це сліди боротьби, — сказав він. — А тепер подивіться на ці нігті: жодного зламаного. Їх нафарбували вже потім.
— Після боротьби чи після смерті? — запитала Бакстер.
— Я б сказав після того, і того. Мені не вдалося знайти жодних слідів запального процесу, а це означає, що вона померла незадовго після того, як отримала синці…
— …гадаю, так убивця говорить із нами.
Невелику, однак важливу частину Північної лінії перекрили через будівельні роботи. Подумавши, що перспектива потрапити в затор не така вже й приваблива, Вульф звернув на Піккаділлі до Каледоніан-роуд та за двадцять п’ять хвилин пішки повернувся до Кентіш Таун. Це був не надто мальовничий маршрут, і щойно він пройшов повз парк, то втратив із поля зору красиву годинникову башту, на якій оздоблення вкривала чарівна зеленувата іржа, однак температура впала до стерпного рівня, а завдяки вечірньому сонцю і повітря у цій частині міста було спокійним.
День минув у марних пошуках Віджая Рана. Вульф разом із Фінлі поїхали до Вулвіча й знайшли родинний будинок у передбачувано закинутому стані. Жалюгідний садок перед будинком виглядав значно виразніше, ніж мав би, бо висока трава та самонасівні бур’яни розрослися доріжкою, що вела до вхідних дверей. Гора нерозкритої пошти та різноманітні листівки були ледь помітні крізь маленьке віконечко для пошти.
Інформація, яку Фрауд зібрав докупи, була ледь варта того, щоб її читати, а стривожений партнер бухгалтерської фірми Рана відкрито визнав, що якби знав, де переховується його зниклий партнер, то вбив би його власноруч. Єдиним корисним відкриттям стала очевидна відсутність інформації про Рана до 1991 року. З якоїсь причини він змінив ім’я. Вони сподівалися, що як тільки Служба реєстрації зміни імені надасть їм попереднє ім’я, численні колишні гріхи Рана спрямують їх до його теперішнього місцезнаходження.