— Ні, — відповів чоловік, — надто мало платять.
До обіду Бакстер обдзвонила більше сорока лікарень. Вона захоплено надсилала електронною поштою копії рентгенівського знімка та фотографію операційного шраму, аж доки один із хірургів упевнено не взяв на себе відповідальність за операцію з відновлення кінцівки. На жаль, уже за п’ять хвилин він передзвонив і сказав, що ніколи б не залишив такого жахливого шраму, тому більше нічим не може допомогти. Без дати чи серійного номера інформація Бакстер була надто розмитою.
Жінка глянула на Вульфа в конференц-залі. Він також телефонував кудись, напружено працюючи разом із командою, щоб знайти Рана. Вона ще не до кінця усвідомила, що його ім’я у списку вбивці. Можливо, тому що не знала, якої реакції він очікував від неї. Тепер більше, ніж будь-коли раніше, вона не мала ані найменшого уявлення про те, ким вони доводилися одне одному.
Бакстер була вражена тим, як він занурився в роботу. Слабші чоловіки вже б розклеїлися, ховалися, шукали співчуття чи підтримки від тих, хто був поруч. Та не Вульф. Якщо раптом щось траплялося, він ставав сильнішим, рішучішим, більше схожим на того чоловіка, яким вона знала його під час розслідування вбивств «Палія»: така ж дієва, безжальна, саморуйнівна бомба з годинниковим механізмом. Ще ніхто не помітив у ньому цієї зміни, проте на все свій час.
Едмундс досягнув вражаючих успіхів із перснем. Він уже зв’язався з Британською Радою клеймування, де йому повідомили, що клеймо належить незалежним ювелірам Единбурзького Старого Міста. Він надіслав їм фото персня, із прискіпливими вимірами і чекаючи відповіді, зайнявся порівнянням лаків для нігтів. Дорогою до офіса він зупинився у «Superdrug and Boots» і тепер став гордим власником іще шести мерехтливих пляшечок, жодна з яких не збігалася з відтінком, якого він шукав.
— Виглядаєш паскудно, — сказала Бакстер, поклавши слухавку після сорок третьої лікарні.
— Не надто гарно спав, — відповів Едмундс.
— Ти у тій же сорочці, що й учора.
— Хіба?
— За три місяці ти жодного разу не одягав одну й ту саму сорочку два дні поспіль.
— Не думав, що ти ведеш журнал.
— Либонь-таки посварилися, — із розумінням сказала вона, насолоджуючись небажанням Едмундса далі це обговорювати. — Ніч на дивані, чи не так? Усі ми там були.
— Якщо це стосується і тебе теж, чи можемо ми поговорити про це в іншому місці?
— То в чому справа? Їй не сподобалося, що тобі в напарники дали дівчину?
Бакстер повернулася у кріслі і мерехтливо затріпотіла віями, дивлячись на нього.
— Ні.
— Вона запитала, як пройшов день, а ти зрозумів, що тобі немає чого сказати, що б не стосувалося розчленованих тіл чи згорілого мера?
— Завжди залишається лак для нігтів, — посміхнувся він, помахавши обдертим учорашнім лаком.
Він намагався звести все на жарт, щоб упевнитися, що Бакстер не зможе його розкусити.
— Виходить, ти щось пропустив. День народження? Річницю?
Коли Едмундс не відповів, Бакстер зрозуміла, що натрапила на правильний слід. Вона пильно глянула на нього, терпляче чекаючи відповіді.
— Вечеря з її мамою, — промимрив він.
Бакстер розсміялася.
— Вечеря з мамою? Господи, скажи їй, щоб опанувала себе. Заради Бога, ми ж намагаємося впіймати серійного вбивцю, — вона по-змовницькому нахилилася до нього. — Одного разу я пропустила похорони матері хлопця, з яким зустрічалася, бо переслідувала човен на Темзі!
Вона засміялася ще голосніше, і Едмундс разом із нею. Він почувався винним, що не підтримав Тіа й не пояснив, що вона ще не звикла до вимог його нової посади, проте насолоджувався тим, що розділив проблему зі своїм напарником.
— Відтоді ми більше не бачилися, — продовжила вона.
Коли її сміх повільно затих, Едмундс подумав, що за цією показною байдужістю можна було б знайти прихований смуток, лише ледь помітний спалах, наче вона думала, що все могло би бути інакше, якби вона зробила інший вибір.
— Зачекай, коли того дня, коли народиться твій малюк, ми оглядатимемо місце злочину і тебе не буде поруч.
— Такого не трапиться, — захищаючись, промовив Едмундс.
Бакстер знизала плечима і знову відвернулась у кріслі. Підняла слухавку й набрала номер наступної у списку лікарні.
— Одруження. Звання детектива. Розлучення. Запитай у будь-кого в цій кімнаті. Одруження. Звання детектива. Розлучення… О, доброго дня, це детектив Бакстер із…
Сіммонс вийшов зі свого кабінету і зупинився, щоб переглянути купу фотографій із розтину, які Бакстер звалила на порожній стіл Чемберса.