Бакстер не відповіла й роззиралася навколо. Ґарланду, напевно, здалося, що він зачепив її за живе. Насправді ж, вона просто перевіряла, чи є поруч свідки, на той випадок, якщо втратить над собою контроль.
Поки вони розмовляли, сонце сховалося за хмарою і затінений таємничий сад став ще зловіснішим. Несподівано образ дому Господнього розколовся на частини, залишаючи всередині неспокійне відчуття: міцні стіни осипалися під змієподібними пагонами рослин, які шматок за шматком тягли їх у землю — переконливий доказ того, що у цьому, забутому Богом, місці не залишилося нікого, хто б переймався тим, щоб його зберегти.
Повністю зруйнувавши для себе чарівність щойно віднайденого місця для пікніка, Бакстер розвернулася до Ґарланда й помітила верхівку тонкої чорної коробочки, що визирала з-під коміра його сорочки.
— Ах ти ж негідник, — сказала Бакстер, вихопивши в нього з кишені міні-записувач.
На ньому блимав червоний вогник запису.
— Гей, ти не можеш…
Бакстер розтрощила його на вимощеній бруківці, ще й притоптала підбором, щоб уже напевне.
— Припускаю, що заслужив це, — з несподіваною люб’язністю визнав Ґарланд.
— Послухай, ось як усе буде: біля твого будинку чергують двоє поліціянтів. Використай їх. Завтра Вульф уже буде на зв’язку…
— Я не хочу Вульфа. Я хочу тебе.
— Не варіант.
— Послухай, детективе, ось як все буде: я не в’язень. Мене не заарештували. Столична поліція не може мене утримувати, і я не зобов’язаний приймати її допомогу. Хай там як, а у вас зараз не найкращий послужний список. Я погоджуся працювати з вами, однак лише на своїх умовах. Перша: я хочу тебе.
Не в настрої вести перемовини, Бакстер підвелася.
— Друга: я хочу підробити власну смерть.
Бакстер потерла скроню і здригнулася так, наче недалекоглядність Ґарланда завдала їй фізичного болю.
— Подумай про це. Якщо я вже буду мертвий, убивця не зможе вбити мене. Ми мусимо зробити все реалістично, наприклад, на очах багатьох свідків.
— Щось у цьому таки є, — промовила Бакстер.
Коли вона знову сіла поруч із ним, обличчя Ґарланда засяяло.
— Ми можемо пересадити тобі обличчя Джона Траволти… Ні, зачекай, то був фільм. Як щодо телепортації… ні. Ось воно: ми візьмемо напрокат винищувача — гадаю, у ліцензії Вульфа цей пункт має бути — і підірвемо гелікоптер…
— Тричі ха-ха, — промовив трохи зніяковілий Ґарланд. — Щось мені підказує, що ти не сприймаєш мене всерйоз.
— Бо так і є.
— Моє життя висить на волосині, — сказав Ґарланд, і вперше Бакстер почула в його голосі страх і жалість до самого себе.
— Тоді йди додому, — промовила вона.
— Дуже вам дякую, я ціную вашу допомогу. Вам також. До побачення.
Едмундс поклав слухавку саме тієї миті, коли Бакстер повернулася до офіса після зустрічі з Ґарландом. Він боляче вщипнув себе за ногу під столом, аби бути впевненим, що не посміхатиметься, коли вона підійде.
Бакстер ненавиділа, коли він усміхався.
Вона сіла за свій комп’ютер, голосно фиркнула й почала витрушувати собі в долоню крихти з клавіатури.
— Хай би що то було, ти їв хоча б щось? — випалила раптом вона.
Едмундс вирішив не згадувати, що був надто заклопотаний, щоб пообідати і що Бакстер тримала рештки батончика зі злаків, яким сама ж і снідала. Вона глянула на Едмундса, який із напруженим виразом обличчя терпляче спостерігав за нею. Здавалося, він міг будь-якої миті вибухнути від хвилювання.
— Гаразд, розповідай, — зітхнула вона.
— «Коллінс і Гантер». Це сімейна юридична фірма, розташована в Сюрреї, має кілька філій та партнерів по всій країні. У них є давня традиція дарувати своїм працівникам персні… — Едмундс витягнув пакетика для речових доказів, у якому лежав масивний платиновий перстень, — … ось такий от коштовний перстень, після п’яти років роботи.
— Упевнений? — запитала Бакстер.
— Так.
— Не думаю, що таких знайдеться надто багато.
— Щонайбільше двадцять чи тридцять, згідно зі словами пані, з якою я розмовляв. Сьогодні вона надішле мені детальний перелік прізвищ із контактними даними.
— Саме час нам відпочити, — усміхнулася Бакстер.
Едмундс був уражений тим, як вона змінювалася, коли раділа.
— Як усе пройшло з Ґарландом?
— Він хоче, щоб ми вбили його. Щось питимеш?
Пропозиція Бакстер приготувати для нього якийсь напій затьмарила її несподівану відповідь. Раніше такого ніколи не траплялося, тому Едмундс запанікував.