— «Палій» має бути ключем, — сказав Фінлі. — Халід, його брат, Вульф.
— Його брат ніяк не був причетний до судового слухання, — промовив Сіммонс, додаючи цю примітку до списку. — Його там навіть не було.
— Можливо, коли Алекс повернеться з ім’ям, усе це набуде більшого сенсу, — знизав плечима Фінлі.
— Сумніваюся, — сказала Бакстер. — У Едмундса двадцять дві людини з такими ж перснями. Жоден із них не брав участі в розгляді справи Халіда.
— Як і Бен, хіба ні? — запитав Фінлі.
Після згадування його імені запала незручна тиша. Фінлі почувався винним за те, що почав цю тему, стривоживши своїх колег, так немов Чемберс був лише ще однією частиною головоломки.
— Чемберс був причетний до справи, однак не більше, ніж будь-хто присутній у цій кімнаті, — без емоцій відповіла Бакстер. — А навіть якби й так, як це пов’язує його з рештою прізвищ у списку?
— Як ретельно ми перевірили минуле цих людей? — запитав Сіммонс.
— Ми докладаємо всіх зусиль, однак допомога нам би не завадила, — сказала Бакстер.
— Що ж, такої в нас немає, — роздратовано відповів Сіммонс. — Вульфе, ти незвично мовчазний, маєш якісь думки?
— Якщо справа Халіда — це ключ, чому тоді я в одному списку з ним? Це не має сенсу. Вони жадали смерті «Палія», а разом з тим і смерті того, хто намагався його зупинити?
Запала незручна тиша.
— Може, тому, що це відома справа, — припустив Фінлі. — Можливо, у Бена теж було щось таке, що й привернуло увагу вбивці.
— А це ідея, — сказав Сіммонс. — Погляньмо.
Саме тієї миті до кімнати увірвався скуйовджений та спітнілий Едмундс.
— Перстень належить Майклу Ґейбл-Коллінсу, — переможно сказав він. — Старшому партнеру «Коллінс і Гантер».
— «Коллінс і Гантер»? Чому ця назва видається мені знайомою? — запитав Фінлі.
Вульф знизав плечима.
— Сорок сім років, розлучений, дітей не мав. Цікаво те, що минулої п’ятниці за обідом він зустрічався з партнерами, — продовжив Едмундс.
— Тобто ми маємо годин дванадцять між цією зустріччю та часом, коли знайшли «Ляльку», — сказав Сіммонс, додаючи до списку благородне ім’я.
— А його точно не було на судовому слуханні? — запитав Фінлі, ігноруючи роздратоване зітхання Бакстер.
— Я все ще працюю над цим, однак — ні, не офіційно, це точно, — сказав Едмундс.
— Тож ми ані на крок не наблизилися до встановлення зв’язку? — перепитав Фінлі.
— О, судове засідання і є цим зв’язком, — просто відповів Едмундс.
— Але ж ти щойно сказав, що цей хлопчина ніяк не був причетний до справи.
— Був. Вони всі були. Ми просто ще не з’ясували, як саме. Халід — це ключ.
— Але… — почав Фінлі.
— Рухаймося далі, — глянувши на годинник, перебив Сіммонс. — Джаред Ґарланд попросив, щоб його захист очолила детектив Бакстер. Я детально обговорив це з нею і очікую, що за потреби ви всі допоможете їй.
— Чекайте, чекайте, чекайте! — вигукнув Вульф.
— У зв’язку з цим упродовж решти сьогоднішнього дня та завтра в офісі її не буде. Вульф, звісно ж, буде тільки радий на час її відсутності продовжити працювати над її справами, — сказав Сіммонс.
— Я маю бути з Ґарландом, — промовив Вульф.
— Вважай, що тобі взагалі пощастило бути тут, після того, як мені вранці зателефонувала ти-знаєш-хто-дефіс-що.
— Сер, тут я підтримаю Вульфа, — сказав Едмундс, здивувавши всіх командним тоном.
У Бакстер був такий вигляд, наче вона була готова кинути в нього чимось.
— Убивця кинув виклик Вульфу. Якщо ми змінимо динаміку, невідомо, як він на це відреагує. Він може сприйняти це за образу.
— Добре. Я щиро сподіваюся, що так і буде, бо я вже все вирішив.
Едмундс похитав головою
— На мою думку, це помилка.
— Можливо, у мене немає докторського ступеня у грі «козаки-розбійники», як у тебе, але віриш чи ні, свого часу я вже мав справу з кількома вбивцями, — випалив Сіммонс.
— Не з такими, — сказав Едмундс.
Коли Едмундс уперто наполягав на своєму, Фінлі та Бакстер ніяково засовалися на стільцях.
— Годі! — закричав Сіммонс. — Ти й досі тут на випробувальному терміні. Дякую, що нагадав. Незалежно від того, хто няньчитиме Джареда Ґарланда, вбивця все одно спробує дістатися до нього в суботу. А от Ґарланд не дасть згоди на нашу участь, якщо тільки нянькою йому не стане Бакстер.