— Мені і справді сподобалася вчорашня вечеря, — сказав Ґарланд, спостерігаючи, як чарівні медузи силкуються втекти з піраміди.
— Ага, їжа — це завжди добре, — ухиляючись, відповіла Бакстер.
— Я говорив про товариство.
— Кафе «Руж»?
Ґарланд посміхнувся, зрозумівши натяк, і змінив тему.
— Куди ми поїдемо потім? Ну, знаєш, після інтерв’ю? — прошепотів він.
Бакстер похитала головою і проігнорувала запитання.
— Нас ніхто не чує, — процідив він.
— Служба захисту громадян підготувала для нас будинок ще…
— Для останньої людини, яку ти не змогла врятувати, — з гіркотою закінчив Ґарланд.
Бакстер не помітила, як Сем пройшов через приймальню до вбиралень, однак звернула увагу на різку зміну в Ґарланда.
— Вони тут, — знервовано сказав він.
Коли Андреа з Рорі зайшли до «МЕ London», вона все ще говорила по телефону з Елайджею. Після того як зачинилися двері ліфта, сигнал зник, відрізаючи його на півслові, коли він перераховував запитання, які Андреа мала поставити Ґарланду. Елайджа хотів, щоб вона виставила все так, неначе Ґарланд кидає виклик убивці, зухвалий до самого кінця.
— Ніхто не любить бійні, — сказав він кількома хвилинами раніше. — Люди полюбляють боротьбу.
Вийшовши в неймовірному вестибюлі, Андреа навіть не потурбувалася передзвонити йому. Рорі пішов знімати якісь кадри гігантської книжки та піраміди, хоча вони всі були впевнені, що це радше для його наступного фільму. Працівниця, яка не впізнала Бакстер і Ґарланда, безперечно впізнала Андреа і захоплено дивилася на групу, афішуючи їхнє прибуття. Упродовж усього ранку у пресі широко висвітлювали новину про те, що Ґарланд влаштував аукціон свого останнього інтерв’ю. Андреа перехопила жінку ще до того, як вона змогла втекти.
— Це відомий готель, — сказала Андреа. — Зараз ми тут, щоб прорепетирувати, однак аж ніяк не зобов’язані повертатися завтра задля реального репортажу. А якщо так, то я очікую, що ви та ваші колеги виявите щонайменше виняткову обачність. Подбайте, щоб усі дізналися про мої очікування.
— Звісно, — посміхнулася жінка так, наче й не думала непомітно клацнути селфі з наступною жертвою «Лялькаря».
Вона пройшла до реєстратури, щоб зробити зауваження працівникам, які спрагло спостерігали за ними.
— Гадаєш, вона купилася? — запитала Андреа.
— Можливо, — стурбовано відповіла Бакстер. — Просто зробімо те, за чим прийшли, й забираймося звідси.
Едмундс провів ще одну ніч на дивані. Коли він повернувся додому майже о 22.00, Тіа вже спала, а двері до спальні були замкнені. Він довго не лягав спати, шукаючи в Ґуглі наступні вбивства, щоб переглянути їх згодом.
Увесь ранок Едмундс витратив на пошуки інформації про Майкла Ґейбла-Коллінса. Залишивши платиновий перстень на руці «Ляльки», вбивця вочевидь хотів, щоб його впізнали, хоча й незрозуміло чому. Впевнений, що саме Халід був ключем до справи, Едмундс працював не покладаючи рук і зрештою-таки знайшов зв’язок між ними.
Юридична фірма «Коллінс і Гантер» представляла Халіда в суді, однак Майкл Ґейбл-Коллінс до справи ніяк причетний не був. Він не був присутній на жодному судовому слуханні, як партнер чи спеціаліст у сімейній справі, а також не брав участі у підготовчій роботі, яку, як виявилося, очолювала Шарлотта Гантер.
Попри те, що юридична фірма мала сотні справ кожного року, він був упевнений, що це був не просто збіг, а тому приїхав на роботу раніше, щоб продовжити пошуки зв’язку між усіма жертвами. Він склав повний перелік тих, хто був хоч якось причетний до справи Халіда — від юристів до свідків, персоналу та глядачів. Якщо доведеться, він перевірить кожного з них.
Андреа проговорила на камеру свій вступ, і їй стало трохи не по собі від думки, яка численна аудиторія скоро критикуватиме їхню заледве відрепетирувану виставу.
— …цього ранку до нас приєднався журналіст Джаред Ґарланд, третя названа жертва «Лялькаря». Доброго ранку.
Рорі встановив камеру так, щоб у кадр одночасно потрапляли й Андреа, і Ґарланд. Вони сиділи одне навпроти одного на білих шкіряних диванах.
— Дякую, що погодилися поговорити з нами у цей, напевно, неймовірно важкий для вас час. Почнімо з найочевиднішого запитання: «Чому?». Чому цей чоловік, цей серійний убивця обрав саме вас?
Бакстер зосередилася на інтерв’ю. Вона бачила, що Ґарланд на межі. Він був наляканий, щось було не так. Двері чоловічої вбиральні зі скрипом розчинилися і, ніким не помічений, Сем, убраний у все чорне, у масці, яка закривала обличчя, вийшов до вестибюля. У правій руці він уже тримав пістолет.