Зрештою, вони знову перемкнулися на студію. Колеги Едмундса почали повертатися на місця, і поступово знову зав’язалася розмова. Усі знали, що захистом Ґарланда керувала Бакстер, і багато хто критикував її рішення дозволити чоловікові, котрий так публічно принижував їхню роботу, з’явитися у прямому ефірі на телебаченні.
Тепер виникло кілька нових запитань: «Чому Бакстер виставила Ґарланда напоказ? Чи був той чоловік на записі “Лялькарем”? Що з ним насправді трапилося?» У суперечливих репортажах ішлося про те, що його або підстрелили, або підпалили.
Тим часом Едмундса насамперед цікавило лише одне: «Чому вбивця почав діяти на день раніше?»
Розділ 19
Враховуючи важкість і невідоме походження ушкоджень Ґарланда, його терміново доставили прямісінько до відділення невідкладної допомоги лікарні Челсі та Вестмінстера, де на нього вже чекав лікар з опікового відділення. Упродовж усієї поїздки Бакстер тримала його за руку й відпустила лише, коли владна медсестра наказала їй вийти з кімнати.
Андреа та Рорі прибули кількома хвилинами пізніше на іншій швидкій. Із того, що Бакстер змогла розгледіти під клейкими опіковими пов’язками, його ліва рука виглядала так само невтішно, як і в готелі, однак тепер великого шматка плоті не діставало й на лівій долоні, а рани більше нагадували укуси, аніж опіки. Переговоривши з медсестрою, парамедики повернулися і забрали Рорі до лікаря.
Бакстер і Андреа мовчки сиділи зовні кав’ярні «Старбакс» неподалік від лікарні. Ґарланда терміново повезли до операційної ще дві години тому, але вони ще й досі нічого не знали про Рорі. Більшість часу Бакстер витратила, намагаючись з’ясувати, куди забрали Сема, щоб підтвердити жахливу історію, яка, безперечно, не минулася просто так.
— Я просто не розумію, що трапилося, — пробурмотіла Андреа, крутячи в руках зламаний помішувач для кави.
Бакстер ігнорувала її. Вона вже остаточно усвідомила, що, попросивши Андреа про допомогу, припустилася однієї з найбільших помилок у своєму житті, і щиро намагалася зрозуміти, як же так сильно могла помилитися в ній.
— Тобі геть нічого не можна довірити, — сказала їй Бакстер. — Ніколи не замислювалася, що все, до чого ти торкаєшся, перетворюється на лайно?
Бакстер спокушала думка знову розпалити сварку, однак вона вирішила, що нічого доброго з цього не вийде, до того ж Андреа вже й так почувалася винною та пригніченою, як і вона сама.
— Я думала, що допомагаю, — сказала Андреа, звертаючись сама до себе. — Саме так, як ти й сказала: «Якби нам тільки вдалося врятувати хоч одного з них, для Натана все здавалося б не таким безнадійним».
Бакстер вагалася, вирішуючи, чи варто розповідати Андреа про те, як він зачинив її в конференц-залі минулого ранку, а потім облишила й вирішила тримати язика за зубами.
— Здається, ми втрачаємо його, — сказала Андреа.
— Ґарланда?
— Вульфа.
Бакстер похитала головою.
— Ми — ні.
— Вам обом слід… Якщо ти хочеш… Ти здаєшся… Він має бути щасливим.
Якимось чином Бакстер зрозуміла, що Андреа мала на увазі, але проігнорувала невисловлену пропозицію.
— Ми — ні, — рішуче повторила вона.
«Пробач. З мене вечеря. Люблю тебе. Цьом»
Едмундс сидів на своїй половині столу Бакстер, намагаючись непомітно для Сіммонса написати повідомлення Тіа. Вона вже проігнорувала три його попередні вибачення.
— Едмундсе! — рявкнув Сіммонс якраз позаду нього. — Якщо ти маєш час на повідомлення, то знайдеш його й на те, щоб поїхати до судмедекспертів та з’ясувати, що в біса трапилося з тим чоловіком.
— Я?
— Так, ти, — випалив Сіммонс, із ненавистю глянувши на телефон, який тієї миті почав дзвонити в його кабінеті. — Вульф і Фінлі на іншому кінці країни, а Бакстер усе ще в лікарні. Тож у мене залишився ти, і тільки ти.
— Так, сер.
Едмундс відклав те, над чим працював, швидко протер стіл, аби Бакстер потім не кричала на нього, і вийшов з офіса.
— Як вона? — запитав як ніколи пригнічений Джо, коли саме мив руки в криміналістичній лабораторії. — Я бачив випуск новин.
— Гадаю, його дивилася вся країна, — промовив Едмундс. — Я не говорив із нею, але Сіммонс — так. Вона й досі в лікарні з Ґарландом.