— Мені ніхто не казав, що сьогодні день штатського.
Вульф почув, як Бакстер захихотіла. Він вирішив скористатися тією ж тактикою, що й раніше, і проігнорував цей коментар. Після ніякової тиші Сіммонс повернувся до Бакстер.
— Де Адамс? — запитав він.
— Хто?
— Адамс. Твій новий напарник.
— Едмундс?
— Правильно. Едмундс.
— А я звідки знаю?
— Едмундсе! — заревів Сіммонс через усю кімнату, набиту людьми.
— Це він тепер твій новий напарник? — тихо запитав Вульф, неспроможний приховати у своєму голосі натяку на ревнощі, і це змусило Бакстер посміхнутися.
— Я замість няньки, — прошепотіла вона. — Він перевівся до нас із Фрауда. Бачив лише кілька трупів. Згодом може навіть заплакати.
Крізь натовп до них незграбно пробирався молодий чоловік. Йому було десь двадцять п’ять. Надто худорлявий і бездоганно вдягнений, якщо не зважати на брудне рожевувато-блондинисте волосся. Він тримав напоготові записника й осяйно всміхнувся своєму шефу.
— Якого висновку дійшли судмедексперти? — запитав Сіммонс.
Едмундс перегорнув назад кілька сторінок.
— Гелен сказала, що її команда не знайшла у квартирі жодної краплини крові. Вони переконані, що всі шість частин належать різним жертвам і їх грубо відокремили від кожного тіла. Можливо, слюсарною пилкою.
— А Гелен не говорила нічого, чого ми ще не знаємо?
— Насправді, говорила. Зважаючи на відсутність крові та недостатнє стягнення судин навколо ампутованих ран…
Сіммонс закотив очі і глянув на годинник.
— … ми можемо сказати напевно, що частини тіл відокремлювали вже після смерті жертв, — закінчив, здавалося, дуже задоволений собою, Едмундс.
— Просто фантастична поліційна робота, Едмундсе, — саркастично промовив Сіммонс, а потім вигукнув:
— Чи не міг би хтось скасувати доставку молока чоловікові, котрий утратив голову? Дякую!
Посмішка Едмундса зникла. Вульф перехопив погляд Сіммонса й самовдоволено гмикнув. Свого часу вони обидва доходили однакових висновків. Усе це була частина тренування.
— Я лише хотів сказати, що кому б там не належали руки та ноги, жертви точно мертві. Експерти знатимуть більше, щойно тіло перевезуть до лабораторії, — зніяковіло пробурмотів Едмундс.
Вульф помітив у темних шибках відображення тіла. Зрозумівши, що не бачив його ще спереду, він обійшов труп, щоб оглянути його.
— Що у тебе, Бакстер? — запитав Сіммонс.
— Не багато. Незначні пошкодження замка, можливо, хтось колись намагався підібрати ключа. Наші поліціянти опитують сусідів надворі, але поки що ніхто нічого не чув. О, і з електрикою тут теж усе нормально, у квартирі викрутили всі лампочки, окрім тієї, що над жертво… жертвами, так неначе готували виставу.
— А як щодо тебе, Вульфе? Вульфе?
Вульф не звертав уваги. Він пильно дивився на мертве смагляве обличчя.
— Перепрошую, тобі з нами нудно?
— Ні. Вибач. Навіть за такої спеки плоть лише тільки почала розкладатися, що означає, що вбивця або вбив усіх шістьох жертв минулої ночі, що малоймовірно, або ж тримав тіла на льоду.
— Згоден. Ми відправимо когось перевірити нещодавні крадіжки зі складів із морозильниками, супермаркетів, ресторанів, будь-якого місця, де є морозильні камери промислового розміру, — сказав Сіммонс.
— А ще перевірити, чи не чули раптом сусіди звуків дриля, — сказав Вульф.
— Дриль — це, звісно ж, звичний звук, — випалив Едмундс, але коли три пари очей повернулися до нього, відразу ж пошкодував, що ляпнув зайвого.
— Якщо це шедевр убивці, — продовжив Вульф, — він аж ніяк не став би ризикувати, що до того часу, як ми дістанемося сюди, його витвір може обірватися зі стелі й перетворитися на звичайну купу останків. Ті гаки вмонтували в опорні металеві балки. Хтось мав це чути.
Сіммонс кивнув.
— Бакстер відправить когось.
— Шефе, можна вас на хвилинку? — запитав Вульф, коли Бакстер і Едмундс відійшли.
Він одягнув пару одноразових рукавичок і відкинув сплутане чорне волосся із жахливого обличчя фігури.
— Знайоме?
Сіммонс обійшов тіло, щоби приєднатися до Вульфа біля прохолодного вікна і присів, аби краще роздивитися смагляве обличчя. Після кількох хвилин він знизав плечима.
— Це — Халід, — промовив Вульф.
— Неможливо.
— Хіба?
Сіммонс знову глянув на мертве обличчя. Поступово його скептичний вираз змінився глибокою впевненістю.
— Бакстер! — вигукнув він. — Ви з Адамсом мені потрібні…