— З її боку це турботливо, однак, боюся, зовсім марно.
— Його оперують, тож, мабуть, надія таки є.
— Ні. Я розмовляв зі спеціалістом із опіків, щоб повідомити йому, з чим вони мають справу.
— І що ж це?
Джо жестом вказав Едмундсу підійти до робочого столу, де під мікроскопом лежали друзки скла, які зібрали з дивана в готелі. На дні пробірки виднілося кілька крапель залишкової рідини. Туди було занурено металевий стержень, під’єднаний до дротів якогось приладу. На таці лежали залишки захисного паска, на яких ще й досі можна було помітити шматки Ґарландової шкіри, які намертво прикипіли до гуми.
— Думаю, ти вже знаєш, що ми намагалися відтворити постріл, який мав сфальсифікувати смерть Ґарланда? — запитав Джо.
Едмундс кивнув.
— Сіммонс казав нам.
— Гарний план. Сміливий, — відверто сказав Джо. — Тож як комусь удалося вбити когось несправжнім пістолетом? Удосконалити пістолет? Замінити холості патрони? Підмінити вибухову речовину позаду мішечка із кров’ю, так?
— Припускаю, що так.
— Неправильно! Усе це перевіряли, а потім ще раз, і ще раз. Тож наш убивця вирішив переробити захисний пасок, якого прикріпили навколо грудей Ґарланда. Це ж лише смуга гуми, усередині якогось матеріалу, тож зашкодити ніяк не може.
Едмундс підійшов до залишків паска, прикриваючи носа від смороду паленої плоті. З гуми стирчало кілька металевих пластинок.
— Гумову підкладку навколо його грудей, — сказав Джо, очевидно байдужий до запаху, — обплели смугами магнію, які і пропалили бідолаху за температури в кілька тисяч градусів за Цельсієм.
— Тож виходить, коли вони пробили мішечок із кров’ю…
— То запалили магнієві витки. На сегментах спереду я знайшов ще й шар каталізатора, щоб уже напевно.
— А як сюди вписується скло? — запитав Едмундс.
— Засіб ураження, якщо вибачиш мені цей термін. Убивця хотів бути впевненим, що Ґарланд не виживе. Тож прикріпив усередині паска ще й кілька ампул із кислотою, які від нестерпного жару вибухнули в незахищену плоть.
— Господи, — Едмундс несамовито нотував усе в записнику. — Що за кислота?
— Якщо справедливо, то це навіть не зовсім кислота. Ця речовина гірша, значно гірша. Одна з тих, які називають суперкислотами, імовірно, трифлатна, приблизно в тисячу разів сильніша від сірчаної.
Едмундс відступив на крок від невинної на вигляд пробірки.
— І ця речовина роз’їдає Ґарланда зсередини? — запитав Едмундс.
— Тепер розумієш? Це безнадійно.
— Її важко дістати?
— І так, і ні, — від відповіді Джо користі було мало. — Її часто застосовують у промисловості як каталізатор, а на чорному ринку, завдяки можливості використовувати її як зброю, на неї завжди є винятковий попит.
Едмундс важко зітхнув.
— Не засмучуйся, у мене для тебе є значно вагоміша підказка, — радісно сказав Джо. — Я дещо знайшов на «Ляльці».
Бакстер відійшла від столика, щоб відповісти на дзвінок із лікарні. За її відсутності Андреа неохоче витягла із сумочки робочий телефон й увімкнула його. Одинадцять пропущених дзвінків: дев’ять від Елайджі та два від Джефрі, отримані ще до того, як вона здогадалася повідомити йому, що в безпеці. Було ще й одне голосове повідомлення. Андреа набралася сміливості й приклала телефон до вуха:
— Де ти? У лікарні? Я намагаюся додзвонитися до тебе впродовж кількох годин, — почав занепокоєний Елайджа. — Говорив із працівницею готелю. Вона сказала, що ви знімали, коли це сталося. Мені потрібен той запис, зараз же. Я відправив техніка Пола до готелю із запасним ключем від фургона. Він забере його звідти. Подзвони мені, коли отримаєш це.
Коли Бакстер повернулася до столика, то побачила, що Андреа тремтить.
— Що? — запитала вона.
Андреа обхопила руками голову.
— О Боже.
— Що?
Андреа смиренно глянула на Бакстер.
— Запис у них, — сказала вона. — Мені шкода.
Усе, до чого вона торкалася, і справді перетворювалося на лайно.
Бакстер і Андреа попросили повернутися до лікарні, і їм довелося проштовхуватися крізь стіну телевізійних камер і репортерів, які взяли в облогу головний вхід. Андреа помітила, що Елайджа відправив Ізабель та її оператора, щоб вони повідомляли останні новини про жахливий інцидент, у центрі якого тепер опинилася вона сама.
— Спробуй власну пігулку на собі, — зауважила Бакстер, щойно вони опинилися у безпеці, зайшовши до ліфтів.
Медсестра провела їх до окремого кабінету, і з її поведінки Бакстер відразу здогадалася, що вона збиралася їм повідомити: «Незважаючи на всі їхні зусилля, пошкодження виявилися надто значними і серце Ґарланда зупинилося на операційному столі».