Через передчасну та надто публічну смерть Джареда Ґарланда, Сіммонс мав вагомі причини на те, щоб не прислухатися до порад психіатра. У них залишалося так мало часу, що шанси тепер були не на їхню користь, тому він не міг ризикувати, ще більше провокуючи вбивцю, а послання, адресоване Бакстер, після вбивства дало ще сильніші підстави для того, щоб Вульф продовжував займатися розслідуванням.
За підрахунками Сіммонса, ризик мати на вулицях одного неврівноваженого детектива значно менший, ніж непряма погроза серійного вбивці. Додаткові жертви? Ігнорування домовлених дат? Зливання ще делікатнішої інформації пресі?
Якби це сталося, вони б не впоралися.
Дивно, але Вульф був вдячний безжальному вбивці, який планував прикінчити його вже за тиждень, за те, що той зберіг йому роботу, й нічого не міг із цим вдіяти. Він не збирався купували йому листівку, однак не було б щастя…
Зовсім неочікувано, навіть для самого себе, Вульф вирішив з’їздити на вихідні у Бат. Хоча усвідомлення близької власної смерті не надто засмучувало, проте якійсь частині його єства бракувало каміну у вітальні будинку, де він виріс, пересмаженої яловичини Веллінгтон, яку готувала його мати, та пінти пива в місцевому барі з давнім приятелем, якому вочевидь судилося жити, працювати та померти в радіусі двох миль від їхньої школи.
Він провів час, слухаючи ті самі історії, які батько розповідав йому впродовж усього життя, лише тепер зрозумівши, чому вони були варті того, щоб їх згадували так часто. Лише раз, під час короткочасного затишшя у розмові, його батьки побіжно зачепили тему вбивств і загрози загибелі їхнього сина. Його батько ніколи не був сентиментальним. Вочевидь, поки Вульф був у ду´ші, вони вдосталь наговорилися про це (трохи посваривши його, що використав забагато гарячої води) і прийшли до їхнього звичного рішення більшості життєвих проблем: він міг повернутися до своєї колишньої кімнати нагорі.
— Сумніваюся, що цей чолов’яга захоче їхати аж сюди, — упевнено сказав йому батько.
Раніше Вульфа неабияк дратувала така їхня наївність і спокій, однак тепер йому це здалося доволі кумедним. Те, що Вульф розсміявся з такої думки, неабияк розсердило його батька.
— Можливо, я не один із твоїх містян, які все знають, але це не означає, що я дурний, — випалив він.
Чомусь він завжди ставився до столиці упереджено, а відколи Вульф поїхав із їхнього «задрипаного містечка» в пошуках кращої долі, змінилося і ставлення до сина.
— Бісова небезпека М4. Контроль середньої швидкості впродовж усього шляху!
На жаль, це лише знову засмутило Вульфа і ще більше роздратувало його батька. Вульф полагодив дещо біля старого дому, хоча це не стосувалося клятої огорожі Естель по-сусідству, а коли пролазив попід стіною в саду, мало не покалічився, коли вона несподівано вискочила з будинку, щоб заговорити до нього.
Вульф відчував себе відпочилим і бадьорим перед початком нового тижня, однак, приїхавши, лише глянув на людний офіс, зрозумів, що нічого не змінилося. Заступник комісара, здавалося, оселилася в кабінеті Сіммонса. А Сіммонс тим часом знову перемістився за колишній стіл Чемберса, успадкувавши в процесі Едмундса, який тепер сидів поруч із ним, із блиском у чорних очах. Бакстер була захоплена розмовою з детективом на ім’я Блейк, якого, як усі знали, терпіти не могла і який ніяк не був причетний до справи «Ляльки».
На дошці в конференц-залі до переліку загиблих жертв додалося ще два прізвища, а на столі Вульфа для нього чекала записка від Фінлі, в якій він просив зустрітися з ним в Ірландському посольстві у Белгравії, щойно «закінчить відлинювати». Там вони мусили взяти на себе захист Ендрю Форда, і це його трохи роздратувало, оскільки Вульф точно пам’ятав, що залишив Форда на півдні Уельсу та поїхав геть.
Вражений, він підійшов до Сіммонса й Едмундса, у якого був мало не зламаний ніс.
— Доброго ранку, — невимушено сказав він. — То що я пропустив?
Маделін Оєрс працювала у «Коллінс і Гантер» чотири роки й була захисником Наґіба Халіда впродовж усього гучного судового процесу. Сіммонс відразу ж упізнав ім’я у списку зниклих людей. Оєрс зневажливо штрикала і часто підбурювала обра`зами Вульфа та й усю міську поліцію Лондона в цілому. Вона зробила собі славу легковажними зауваженнями та неоднозначними цитатами в залі суду, включно з відомою пропозицією, щоб Вульф зайняв місце її підзахисного на лаві підсудних.