Він був у розпачі. Щось поєднувало цю різноманітну групу людей. Однак навіть знаючи, що Халід був ключем, вони не помічали чогось важливого в загальній картині.
Бакстер була на місці серйозного зґвалтування у провулку лише за дві вулиці від помешкання Вульфа. Це і справді був препаскудний район. Вона роздратувала Блейка, відмовившись лізти у смітник, щоб допомогти йому з пошуками речових доказів, і натомість мала опитати свідків, однак її відволікали думки про Вульфа та Фінлі, які були в Ірландському посольстві, лише за півтора дня до замаху на життя Ендрю Форда. А ще їй бракувало Едмундса. Вона вже так звикла до того, що він крутився побіля неї, мов цуцик, що того ранку трохи раніше вигукнула наказ у повітря, коли його не було поруч.
Їй було нудно. Жахливо було визнавати таке під час розслідування найстрашнішого випробування в житті молодої жінки, однак це була правда. Подумки Бакстер поверталася до відчуття безнадійності, яке пережила, коли Ґарланд горів живцем у кількох метрах від неї. Вона пам’ятала, як тримала його за руку, бажаючи, щоб він вижив, і як прийшла медсестра з новинами про його смерть.
Їй бракувало адреналіну. То був один із найгірших днів у її житті, але якби їй випала нагода пережити такі потрясіння ще раз, вона б не заперечувала. «Що зі мною не так? — дивувалася вона. — Невже відчувати нав’язливі спогади краще, ніж нічого? Відчуття страху та ризику краще, аніж байдужість? І чи не ставить убивця і собі таких запитань у спробі виправдати свої звірства?»
Злякавшися своїх думок, вона перехопила подих і пішла виконувати роботу.
Вульф і Фінлі на майже мінімальному звучанні дивилися повторний показ «Top Gear», поки Форд голосно хропів, укрившись ковдрою на іншому дивані. Він заснув, випивши майже півтори пляшки «лимонаду», і подарував двом детективам блаженну годину тиші.
— Томас Пейдж, — якомога тихіше проскреготів Фінлі.
— Що? — запитав Вульф.
— Томас Пейдж.
— Покидьок. Він вибив дв…
— Два твоїх зуби на місці злочину, коли ти проходив стажування? Знаю.
— У нього завжди був паскудний характер.
— А ти завжди був розумником, — знизавши плечима промовив Фінлі.
— Чому ти не приніс йому…
— Г’ю Котріл, — перебив Фінлі.
— Телепень, — випалив Вульф, мало не розбудивши Форда. — Мій перший арешт за крадіжку, а той покидьок допоміг йому вийти сухим із води.
— Він виконував свою роботу, — з посмішкою відказав Фінлі. Було помітно, що він зумисне дратував Вульфа.
— Дурень, він сам викопав собі могилу власним клієнтом. Як гадаєш?
— Гадаю, що в тебе є чимало чеснот, Натане, однак уміння прощати до них не належить. Ти тримаєш усе в собі. Можливо, і мене ненавидиш за щось, що я сказав чи зробив колись давно.
— Сказав, — усміхаючись, пояснив Вульф.
— Цей безлад тут не надто схожий на гарний день, але ти мав би по-справжньому зненавидіти його. Він зламав тобі зап’ясток у трьох…?
Вульф кивнув.
— … місцях і вочевидь врятував Халіду життя.
— Та все одно, — сказав Вульф, — що ж тобі до того?
— Насправді нічого. Просто кумедно, як усе складається в житті, правда? Тобі довірили захищати чоловіка, який, на твою думку, не заслуговує порятунку, і я ані на хвилину не повірю, що ти вважаєш інакше.
— У чомусь ти маєш рацію, — прошепотів Вульф після того, як вони обидва на якийсь час втупилися в екран телевізора. — Смішно, як усе може скластися. Якимось чином я опинився там, де хочу врятувати цей шматок лай…
Вульф зупинив себе, щоб не вилаятися, і Фінлі схвально кивнув на його стриманість.
— … життя цього чоловіка більше за все інше, що я коли-небудь робив, адже якщо нам вдасться врятувати його, то можливо, лише можливо, ми зможемо врятувати мене.
Фінлі розуміюче кивнув і щиро, але боляче поплескав Вульфа по спині, а потім повернувся до подальшого перегляду програми.
Розділ 23
— Відпустіть мене! — загорлав Форд, коли Вульф разом із Фінлі й офіцером дипломатичного захисту намагалися затягти несамовитого чоловіка назад до кімнати. — Ви мене вбиваєте! Ви мене вбиваєте!
Виснажений і хворобливий на вигляд чоловік виявився несподівано сильним, і вони втрьох заледве змогли відтягнути його від порога за три хвилини, коли той був у паніці. Він усе ще міцно тримався за товсту дверну раму, а ногами відчайдушно відбивався від них. На задньому фоні з екрана телевізора до всього світу зверталася Андреа, а над її головою висів уже звичний «годинник смерті», який відраховував останні години Форда. Її перемкнули на репортаж із місця події, і Вульф раптом вжахнувся, побачивши, як на екрані з’явилася їхня група — він сам і його колеги, які боролися з Фордом.