Нора. Так, заможна.
Фру Лінне. І в нього немає, про кого б піклуватися?
Нора. Немає. Але…
Фру Лінне. І він щодня буває тут, у домі?
Нора. Звичайно, ти про це вже чула.
Фру Лінне. Як же вихована людина може бути такою неделікатною?
Нора. Я зовсім тебе не розумію.
Фру Лінне. Не прикидайся, Норо. Ти гадаєш, я не здогадуюсь, хто позичив тобі ті тисячу двісті спецій?
Нора. Та ти при своєму розумі? Як тобі це спало на думку? Наш друг, який щодня буває у нас! Та це ж було б невимовно тяжко!
Фру Лінне. То це не він?
Нора. Запевняю тебе. Я про це не могла й подумати!.. Та й де б він тоді узяв грошей роздавати позичкове? Він одержав спадщину пізніше.
Фру Лінне. Ну, це, мабуть, твоє щастя, дорога Норо.
Нора. Ні, мені й на думку ніколи не спало просити у доктора Ранка… А втім, я цілком певна, що якби я попросила, то…
Фру Лінне. Але ти, звичайно, цього не зробиш.
Нора. Ні. Природно. Я й уявити собі цього не можу. Але я цілком певна, що коли б я поговорила з доктором Ранком…
Фру Лінне. Поза плечима чоловіка?
Нора. Мені все-таки слід покінчити з цією справою. Так само поза його плечима. Треба покінчити.
Фру Лінне. Так-так. І я тобі вчора казала, але…
Нора (ходить туди і сюди). Мужчині куди легше влаштувати справи в таких випадках, ніж жінці…
Фру Лінне. Якщо це її власний чоловік — так.
Нора. Дурниці. (Зупиняючись.) Коли сплачують борг цілком, то одержують боргове зобов'язання назад, так?
Фру Лінне. Зрозуміло.
Нора. І можна розірвати його на дрібні шматочки, спалити цей огидний, брудний папірець?
Фру Лінне (пильно дивиться на Нору, відсуває від себе шитво і поволі підводиться). Норо, ти щось приховуєш від мене.
Нора. Хіба це помітно?
Фру Лінне. З тобою сталося щось з учорашнього ранку. Норо, в чому справа?
Нора (йдучи до неї). Кристино! (Прислухається.) Тсс. Торвальд повернувся. Слухай, піди поки що до дітей. Торвальд не любить, щоб при ньому шили. Хай Анна-Марія допоможе тобі.
Фру Лінне (збирає частину речей). Так-так, але я не піду від вас, доки ми не поговоримо щиро. (Виходить ліворуч.)
Тієї ж хвилини з передпокою входить Хельмер.
Нора (йде йому назустріч). Ах, я жду тебе не діждуся, любий Торвальде.
Хельмер. Це швачка чи хто.
Нора. Ні, це Кристина. Вона допомагає мені полагодити костюм. Побачиш, яке я справлю враження.
Хельмер. То хіба я невдало задумав?
Нора. Просто чудесно! Але хіба я так само не розумниця, що слухаюсь тебе?
Хельмер (бере її за підборіддя). Розумниця — бо слухаєш чоловіка? Ах ти ж, крутійко! Я знаю, ти не це хотіла сказати, Та я не буду тобі заважати. Тобі, мабуть, треба приміряти.
Нора. А ти, мабуть, за роботу?
Хельмер. Так. (Показуючи паку паперів.) Ось. Я заходив до банку. (Хоче йти до себе.)
Нора. Торвальде…
Хельмер (зупиняючись). Що?
Нора. А якщо твоя білочка попросить тебе гарненько про щось?..
Хельмер. Про що?
Нора. Ти зробив би для неї?
Хельмер. Спочатку, природно, треба знати, що саме.
Нора. Білочка так бігала б, так пустувала б…, якби ти був такий хороший, послухався!
Хельмер. То говори ж.
Нора. Жайворонок співав би по всіх кімнатах, на всі лади.
Хельмер. Ну, він і так не мовчить.
Нора. Я б зобразила тобі сильфіду, танець при місячному сяйві, Торвальде!
Хельмер. Норо… сподіваюсь, це не про вчорашнє знову?
Нора (ближче до нього). Так, Торвальде! Я прошу, благаю тебе!
Хельмер. В тебе справді вистачає духу знову ставити це питання?
Нора. Так-так, ти повинен послухатися мене, повинен залишити за Крогстадом його посаду в банку!
Хельмер. Але ж, люба Норо, я вирішив узяти на його місце Фру Лінне.
Нора. Це дуже мило з твого боку, але ти можеш відмовити комусь іншому з конторників замість Крогстада.
Хельмер. Ні, це просто нечувана впертість! Через те, що ти понадавала тут необдуманих обіцянок поклопотатися за нього, я зобов'язаний!..