Нора. Правда це? О, я знала, знала.
Крогстад. Ще можна все скінчити миром. Нема чого вплутувати сюди людей. Все залишиться між нами трьома.
Нора. Чоловік мій ніколи нічого не повинен знати про це.
Крогстад. Як же ви можете запобігти цьому? Можете сплатити все відразу?
Нора. Ні, тепер, відразу — не можу.
Крогстад. Чи, може, ви маєте на увазі якусь іншу комбінацію — ви дістанете гроші ближчими днями?
Нора. Ніякої такої комбінації, з якої я могла б скористатись.
Крогстад. Та вона і не допомогла б вам. Якби ви й поклали мені зараз хоч і чистоганом яку завгодно суму, — ви б не одержали від мене назад вашої розписки.
Нора. То поясніть мені, що ви хочете з нею зробити?
Крогстад. Тільки зберегти її у себе… Ніхто сторонній і не знатиме нічого. Тому, коли б ви прийшли тепер до якогось відчайдушного рішення…
Нора. Саме так.
Крогстад. Якби надумали кинути дім і сім'ю…
Нора. Саме так!
Крогстад. Або додумались ще до чогось гіршого…
Нора. Звідки ви знаєте?
Крогстад. …то облиште ці витівки.
Нора. Звідки ви знаєте, що я додумалась до цього?
Крогстад. Більшість із нас думає про це — спочатку. А я також у свій час… Та не вистачило духу…
Нора (тихим голосом). І в мене.
Крогстад (зітхнувши полегшено). Справді? І у вас, значить, так само! Не вистачає?
Нора. Не вистачає, не вистачає.
Крогстад. Воно і безглуздо було б. Варт лише першій домашній бурі знятися… У мене в кишені лист до вашого чоловіка…
Нора. І там усе сказано?
Крогстад. У найлагідніших висловах. Наскільки це можливо.
Нора (швидко). Цей лист не повинен потрапити до чоловіка. Розірвіть його. Я знайду все-таки вихід, добуду грошей.
Крогстад. Вибачте, добродійко, я, здається, щойно сказав вам…
Нора. О, я не кажу про свій борг вам. Скажіть мені, скільки ви хочете вимагати від чоловіка, і я добуду вам сама гроші.
Крогстад. Я ніяких грошей не візьму від вашого чоловіка.
Нора. Чого ж ви вимагаєте?
Крогстад. Зараз довідаєтесь. Я хочу підвестися на ноги, добродійко, хочу піднятися, і ваш чоловік мусить допомогти мені. Протягом півтора року я ні в чому такому безчесному не був запідозрений; увесь цей час я бився як риба об лід, але був задоволений, що можу своїм трудом піднятися знов — так ось, помалу. Тепер мене вигнали, і я вже не можу задовольнитися тим, що мене просто приймуть назад, — змилуються. Я хочу піднятися, кажу я вам. Хочу, щоб мене прийняли на службу в банк з висуванням. Вашому чоловікові доведеться створити для мене особливу посаду…
Нора. Він ніколи цього не зробить!
Крогстад. Зробить, я його знаю. Він писнути не посміє. А якщо тільки я сяду там, поруч нього, — побачите: не мине й року — я буду правою рукою директора. Нільс Крогстад, а не Торвальд Хельмер буде керувати банком.
Нора. Ви ніколи цього не дочекаєтесь!
Крогстад. Може, ви…
Нора. Тепер у мене вистачить духу.
Крогстад. Мене не залякаєте. Така ніжна, пещена дамочка, як ви.
Нора. Побачите! Побачите!
Крогстад. Під кригу, може? В крижану, чорну глибину. А весною випливти спотвореною, невпізнанною, без волосся…
Нора. Ви мене не залякаєте.
Крогстад. А ви мене. Такого не роблять, фру Хельмер. Та й для чого це потрібно? Він все одно буде в моїх руках.
Нора. І після того? Коли мене вже…
Крогстад. Ви забуваєте, що тоді я буду владний над вашою пам'яттю.
Нора, занімівши, дивиться на нього.
Тепер ви попереджені. Тож не робіть жодних дурниць. Коли Хельмер одержить мого листа, я буду чекати від нього вісточки. І пам'ятайте, ваш чоловік сам змусив мене знову стати на цей шлях. Цього я ніколи йому не пробачу. До побачення, фру Хельмер. (Виходить через передпокій.)
Нора (іде до дверей у передпокій, відчиняє їх і прислухається). Іде. Не віддає листа. О, ні-ні, це було б неможливо! Неможливо! (Відчиняє двері все більше й більше.) Що це? Він стоїть за дверима. Не сходить вниз. Роздумує? Невже він…
Чути, як лист падає в скриньку. Потім чути кроки Крогстада сходами, поволі кроки завмирають унизу. Нора з придушеним криком біжить назад у кімнату до столу перед диваном. Коротка пауза.