Хельмер. Чого тобі ще?
Нора. Торвальде! Я прошу тебе! Там немає нічого.
Хельмер. Дай же глянути. (Хоче йти.) Нора кидається до піаніно і починає грати тарантелу. (Зупиняється біля дверей.) Ага!
Нора. Я не зможу танцювати завтра, якщо ти не попрацюєш зі мною.
Хельмер (іде до неї). Справді, ти так боїшся, любонько?
Нора. Страшенно. Давай негайно ж. Час є ще до вечері. Сідай і грай мені, любий. Показуй, учи мене, як завжди!
Хельмер. З охотою, з великою охотою, якщо ти так хочеш. (Сідає за піаніно.)
Нора (вихоплює з картонки тамбурин і довгий барвистий шарф, похапливо загортається в нього, потім одним стрибком стає посеред кімнати й гукає). Грай же! Я танцюю!
Хельмер грає, а Нора танцює. Доктор Ранк стоїть позаду Хельмера і дивиться.
Хельмер (граючи). Повільніше, повільніше…
Нора. Не можу інакше.
Хельмер. Не так бурхливо, любонько!
Нора. Саме так! Так і треба!
Хельмер (обриваючи). Ні-ні, це зовсім не годиться.
Нора (сміючись і потрясаючи тамбурином). Ну хіба я тобі не казала.
Ранк. Дайте, я сяду грати.
Хельмер (встає). Гаразд, мені так зручніше буде показувати їй.
Ранк сідає за піаніно і грає. Нора танцює дедалі запальніше. Хельмер, ставши біля грубки, безперестану робить Норі вказівки і зауваження. Та вона ніби не чує, волосся в неї розсипалося і спадає по плечах, вона не звертає на це уваги, танцюючи. Входить Фру Лінне.
Фру Лінне (зупиняється як вкопана біля дверей). А!..
Нора (танцює далі). Бачиш, які у нас тут веселощі, Кристино!
Хельмер. Але, люба, дорога Норо! Ти танцюєш так, ніби йдеться про життя.
Нора. Так і є!
Хельмер. Ранку, годі. Це справжнє божевілля. Годі, кажу я.
Ранк перестає грати, і Нора відразу зупиняється.
(До Нори.) Зроду не повірив би, — ти справді забула-геть чисто все, чого я тебе навчив.
Нора (кидаючи тамбурин). Тепер сам бачиш.
Хельмер. Так, доведеться попрацювати.
Нора. Бачиш тепер, як треба. Ти будеш учити мене до останньої хвилини. Обіцяєш, Торвальде?
Хельмер. Будь спокійна.
Нора. Ні сьогодні, ні завтра, щоб у тебе і думки іншої не було, — тільки про мене. І листів не відкривати сьогодні… не відмикати скриньки…
Хельмер. Ага! І досі боїшся того чоловіка?
Нора. Так-так, і це також.
Хельмер. Норо, я бачу по твоєму обличчю, там уже є лист від нього.
Нора. Не знаю. Здається. Але ти не смій читати нічого такого тепер. Не треба нам жодних неприємностей, доки все не буде закінчено.
Ранк (тихо до Хельмера). Не заперечуй їй.
Хельмер (обнімаючи її). Ну, гаразд, дитя домоглося свого. Але завтра вночі, після твого танцю…
Нора. Тоді ти вільний.
Служниця (на дверях праворуч). Пані, стіл накрито.
Нора. Подай шампанського, Елене.
Служниця. Гаразд. (Виходить.)
Хельмер. Еге-ге, то бенкет на славу?
Нора. Бенкетувати до ранку. (Гукає услід служниці.) І трішки мигдалевого печива, Елене… Ні, більше!.. Один раз — нічого.
Хельмер (беручи її за руки). Ну-ну-ну, не треба цієї дикої лякливості. Будь моїм милим жайворонком, як завжди.
Нора. Так-так, буду, буду. Але піди поки що туди. І ви, докторе. Кристино допоможи мені зачесати волосся.
Ранк (тихо, йдучи з Хельмером праворуч). Адже не може бути, щоб тут було щось таке?.. Вона часом не чекає?..
Хельмер. Нічого подібного, милий мій. Просто той самий дитинячий страх, про який я говорив тобі.
Виходять праворуч.
Нора (до фру Лінне). Ну?
Фру Лінне. Поїхав за місто.
Нора. Я вже по тобі побачила.
Фру Лінне. Повернеться додому завтра увечері. Я залишила йому записку.
Нора. Не треба було. Однаково ти не можеш запобігти лихові. А й справді, хіба це вже не свято — чекати з хвилини на хвилину дива?
Фру Лінне. Чого ти ждеш?
Нора. О, тобі не зрозуміти. Іди до них. Я зараз теж прийду.
Фру Лінне йде праворуч. Нора якусь хвилинку стоїть, ніби намагаючись отямитися, потім дивиться на годинник.