П'ять. Сім годин до півночі. І потім двадцять чотири години до другої півночі. Тоді тарантелу буде скінчено. Двадцять чотири і сім. Тридцять одна година життя.
Хельмер (на дверях праворуч). Ну, де ж мій жайворонок?
Нора (кидаючись до нього з розкритими обіймами). Ось він, жайворонок.
ДІЯ ТРЕТЯ
Та сама кімната. Стіл, що стояв перед диваном, пересунуто на середину кімнати разом із стільцями. На столі горить лампа. Двері до передпокою відчинено. З верхнього поверху долинають звуки бальної музики. Фру Лінне сидить біля стола, машинально перегортає книжку, намагається читати. Але, очевидно, неспроможна зібратися з думками. Час від часу прислухається, чи не йде хто.
Фру Лінне (дивлячись на свій годинник). Його все ще немає. А часу вже небагато лишилося. Тільки б він не… (Знову прислухається.) Ага! Йде! (іде до передпокою і обережно відмикає зовнішні двері; на сходах чути тихі кроки; вона шепоче.) Заходьте. Нікого немає.
Крогстад (на дверях). Я знайшов дома вашу записку. Що це значить?
Фру Лінне. Мені треба поговорити з вами.
Крогстад. Ось воно як! І неодмінно тут, у цьому домі?
Фру Лінне. У мене ніяк не можна було. Моя кімната не має окремого входу. Заходьте. Ми самі. Служниця спить, а Хельмери нагорі на вечорі.
Крогстад (входить до кімнати). Дивись ти! Хельмери танцюють сьогодні? Справді.
Фру Лінне. А чом би й ні?
Крогстад. Гм, так справді.
Фру Лінне. Так от, Крогстаде, давайте поговоримо.
Крогстад. Хіба нам з вами є про що говорити іще.
Фру Лінне. Так, багато про що.
Крогстад. Не думав.
Фру Лінне. Тому що ніколи не розуміли мене.
Крогстад. Чого тут було не розуміти? Простіше не можна! Безсердечна жінка спроваджує чоловіка на всі чотири боки, як тільки їй випадає вигідніша партія.
Фру Лінне. Ви гадаєте, я так-таки зовсім безсердечна? Ви гадаєте, мені легко було порвати?
Крогстад. А то й ні?
Фру Лінне. Крогстаде, невже ви справді так думали?
Крогстад. Інакше навіщо б вам писати мені тоді такого листа?
Фру Лінне. Та не могла я інакше! Якщо мені довелось розірвати з вами, моїм обов'язком було вирвати із вашого серця будь-яке почуття до мене.
Крогстад (стиснувши руки). Так ось воно що. І все це — лише через гроші!
Фру Лінне. Не забувай, у мене на руках були стара мати і двоє малолітніх братів. Ми не могли чекати на вас, Крогстаде. Ваші перспективи на майбутнє були тоді такі ще непевні.
Крогстад. Хай так. Але ви не мали права кидати мене заради іншого.
Фру Лінне. Не знаю. Я й сама не раз питала себе, чи мала я на це право?
Крогстад (стиха). Коли я втратив вас, у мене наче земля вислизнула з-під ніг. Гляньте на мене: я схожий на людину, що потерпіла аварію і випливла на уламку судна.
Фру Лінне. За допомогою, здається, недалеко було йти.
Крогстад. Вона була близько. Але ви з'явились і загородили мені дорогу.
Фру Лінне. Сама того не знаючи, Крогстаде. Я лише сьогодні дізналась, що мене призначають на ваше місце.
Крогстад. Я вірю вам, якщо ви це говорите. Але хіба й тепер ви не поступитесь?
Фру Лінне. Ні. Це все одно не дало б вам жодної користі.
Крогстад. Е, користі, користі!.. Я б на вашому місці все-таки зробив би так.
Фру Лінне. Я навчилася слухатися голосу розуму. Життя і суворі, гіркі злидні навчили мене.
Крогстад. А мене життя навчило не вірити словам.
Фру Лінне. То життя навчило вас дуже розумних речей, а ділам ви все ж таки вірите?
Крогстад. Тобто як це?
Фру Лінне. Ви сказали, що схожі на людину, що потерпіла аварію і випливла на уламку.
Крогстад. І, гадаю, я мав підставу сказати це.
Фру Лінне. І я теж як жінка, що потерпіла аварію і випливла на уламку. Нема за чим шкодувати, нема про кого піклуватись!
Крогстад. Самі вибрали собі долю.
Фру Лінне. Іншого вибору тоді у мене не було.
Крогстад. Ну й що ж далі?
Фру Лінне. Крогстаде, а що, коли б ми, двоє потерпілих аварію, подали одне одному руки?
Крогстад. Що це ви говорите?