Фру Лінне. Двом, разом — на уламках бути все-таки краще, надійніше, ніж триматися нарізно, кожному окремо.
Крогстад. Кристино!
Фру Лінне. Чого, по-вашому, я приїхала сюди?
Крогстад. Невже ви згадали про мене?
Фру Лінне. Без роботи, без праці мені не прожити. Все своє життя, наскільки пам'ятаю себе, я працювала, і праця була моєю кращою і єдиною втіхою. А тепер я залишилась одна як перст. Страшенно порожньо, самотньо… Працювати для себе самої мало радості. Крогстаде, дайте мені мету — для чого і для кого працювати.
Крогстад. Я нічому не вірю. Це все тільки жіноче захоплення, великодушна потреба жертвувати собою.
Фру Лінне. Ви помічали за мною коли схильність до захоплення?
Крогстад. То ви й справді могли б?.. Скажіть мені… Вам усе відомо… про моє минуле?
Фру Лінне. Все.
Крогстад. І ви знаєте, яка про мене йде слава?
Фру Лінне. Я зрозуміла з ваших слів, що зі мною ви могли б стати іншою людиною.
Крогстад. Звичайно!
Фру Лінне. То хіба час минув?
Крогстад. Кристино… ви говорите цілком серйозно? Так-так. Я бачу по вас. То у вас і справді вистачить сміливості?..
Фру Лінне. Мені треба когось любити, про когось піклуватися, замінити комусь матір, а вашим дітям потрібна мати. Ми з вами потрібні одне одному. Крогстаде, я вірю, — і з вами разом я на все готова.
Крогстад (схопивши її за руки). Дякую, дякую, Кристино! Тепер я зможу знов піднести своє добре ім'я… А, я й забув…
Фру Лінне (прислухається). Тсс! Тарантела! Ідіть.
Крогстад. Чому? В чому справа?
Фру Лінне. Чуєте, нагорі танцюють тарантелу? Коли її закінчать, вони прийдуть сюди.
Крогстад. Так-так, я піду. А… крім того, все даремно. Ви, звичайно, не знаєте, на що я зважився проти Хельмерів.
Фру Лінне. Знаю, Крогстаде…
Крогстад. І все-таки у вас вистачило б духу?..
Фру Лінне. Я добре розумію, до чого може довести відчай такої людини, як ви.
Крогстад. Ах, якби я не починав справи!
Фру Лінне. Ви могли б. Ваш лист іще в скриньці.
Крогстад. Ви впевнені?
Фру Лінне. Цілком. Але…
Крогстад (допитливо дивиться на неї). Та чи не доведеться інакше зрозуміти справу? Ви хочете будь-що врятувати подругу. Скажіть прямо. Так?
Фру Лінне. Крогстаде! Хто раз продав себе заради іншого, не зробить цього вдруге!
Крогстад. Я зажадаю свого листа назад.
Фру Лінне. Ні-ні.
Крогстад. Природно. Я діждусь Хельмера і скажу йому, щоб він повернув мені мого листа, що він стосується лише мене, моєї відставки — що його нема чого читати.
Фру Лінне. Ні, Крогстаде, не вимагайте свого листа назад.
Крогстад. Але скажіть, хіба не для цього, власне, ви покликали мене сюди?
Фру Лінне. Так, у першу хвилину, коли я злякалась. Але тепер минула ціла доба, і просто не віриться, на що тільки я не надивилась тут за цей час. Хай Хельмер про все дізнається. Хай ця нещаслива таємниця з'явиться на світ Божий. Хай вони нарешті поговорять між собою щиро. Неможливо, щоб далі це тривало — завжди ці приховування, виверти.
Крогстад. Ну, гаразд, якщо ви на це зважуєтесь… Але одне я, у кожному разі, можу зробити, і треба зробити це негайно ж…
Фру Лінне (прислухаючись). Швидше! Ідіть. Танець скінчено. Нас можуть застукати з хвилини на хвилину.
Крогстад. Я почекаю вас унизу.
Фру Лінне. Добре. Проведете мене додому.
Крогстад. Зроду я не був такий щасливий! (Виходить.)
Двері до передпокою залишаються, як і раніш, відчиненими.
Фру Лінне (дещо прибирає на столі і готує свій верхній одяг). Який поворот! Який поворот! Буде для кого працювати… для кого жити… куди внести світло і тепло! Так, доведеться-таки докласти зусиль. Скоріше б приходили… (Прислухається.) А, ось і вони. Скоріше одягнутись. (Надягає капелюх і манто.)
За сценою чути голоси Хельмера і Нори, чути, як обертається ключ у замку, і потім Хельмер майже силоміць вводить Нору до передпокою. Вона в неаполітанському костюмі і загорнена у велику чорну шаль. Він у фраку і в накинутому зверху чорному доміно.
Нора (ще на дверях, упираючись). Ні-ні-ні! Не хочу сюди! Хочу знов нагору. Не хочу так рано йти.