Нора. Не дивися на мене так, Торвальде.
Хельмер. Що? Мені не можна дивитися на моє неоціненне багатство? На всю цю чарівну красу, яка належить мені, мені одному, вся цілком!
Нора (переходячи на другий бік столу). Не треба так говорити зі мною сьогодні.
Хельмер (йдучи за нею). У твоїй крові все ще кипить тарантела, як подивлюся. І тому ти ще чарівніша… Чуєш?.. Гості вже розходяться. (Стишеним голосом.) Норо… скоро в домі все затихне.
Нора. Сподіваюсь.
Хельмер. Чи не так, моя кохана? О, знаєш, коли я буваю з тобою у товаристві, — знаєш, чому я так мало розмовляю з тобою, тримаюсь від тебе якнайдалі, лише потай поглядаю на тебе?.. Знаєш чому? Тому що я уявляю собі, ніби ти моя таємна любов, ніби ми з тобою одружені потай і ніхто навіть не підозрює, що між нами щось є.
Нора. Так-так-так, адже я знаю, що всі твої думки про мене.
Хельмер. А коли ми збираємося йти і я накидаю шаль на твої ніжні, юні плечі… на цей дивний вигин шиї… Я уявляю собі, що ти моя юна наречена… то ми просто з-під вінця… що я вперше приведу тебе зараз у свій дім… вперше залишуся з тобою сам… один з тобою, моя юна, трепетна красо! Весь цей вечір у мене не було іншої думки, іншого бажання, крім тебе. Коли я побачив, як ти кружляєш і маниш у тарантелі… в мене кров закипіла… я не міг більше… Тому я й забрав тебе звідти так рано…
Нора. Іди, Торвальде… Залиш мене. Я не хочу.
Хельмер. Що це значить? Ти мене дратуєш, дитинко Норо?.. Не хочу?.. Чи я тобі не чоловік?..
Стук у вхідні двері.
Нора (здригаючись). Чуєш?
Хельмер (повертаючись). Хто там?
Ранк (за дверима). Це я. Можна на хвилинку?
Хельмер (тихо, з досадою). І що йому тепер потрібно? (Голосно.) Зараз. (Іде — відмикає двері.) Це добре, що ти не пройшов повз нас.
Ранк. Я ніби почув твій голос, от і захотілося забігти до вас. (Окинувши кімнату швидким поглядом.) М-так, ці милі, знайомі місця. Гарно у вас тут, затишно, у вас обох.
Хельмер. Здається, тобі і нагорі було сьогодні гарно, затишно.
Ранк. Чудово. А чому б ні? Чому б не взяти від життя все, що воно дає? В кожному разі — скільки можна і доки можна. Вино було прекрасне…
Хельмер. Особливо шампанське!..
Ранк. І ти помітив? Просто не віриться, скільки я міг влити в себе.
Нора. Торвальд також випив сьогодні багато шампанського.
Ранк. Справді?
Нора. Так, а після цього він завжди в чудовому настрої.
Ранк. Ну й що ж, чому б і не випити разок увечері, після проведеного з користю дня?
Хельмер. Проведеного з користю? Цим я, на жаль, не можу похвалитись.
Ранк (плескаючи його по плечу). А я ось можу!
Нора. Докторе Ранк, ви, певно, робили сьогодні якесь наукове дослідження?
Ранк. Саме так.
Хельмер. Те-те-те! Маленька Нора говорить про наукові дослідження?
Нора. І можна привітати — з успіхом?
Ранк. М-так, можете.
Нора. Отже, домоглися хорошого результату?
Ранк. Найкращого, і для лікаря, і для пацієнта — упевненості.
Нора (швидко, допитливо). Упевненості?
Ранк. Цілковита впевненість. Ну, і як не випити після цього?
Нора. Так, ви правильно зробили, докторе.
Хельмер. І я те саме скажу. Тільки б тобі не довелося розраховуватись за це завтра.
Ранк. Ну, в цьому житті даремно нічого не дається!
Нора. Докторе Ранк, ви, мабуть, охочий до маскарадів?
Ранк. Так, якщо багато забавних масок…
Нора. Слухайте ж, як нам з вами вбратися наступного разу?
Хельмер. Ах ти, вітрогонка! Ти вже думаєш про наступний раз?
Ранк. Нам з вами? Зараз скажу. Вам — пестункою щастя…
Хельмер. А ти придумай вбрання, яке б ясно виразило цю думку.
Ранк. Хай твоя дружина з'явиться такою, якою завжди і в усьому буває…
Хельмер. Оце влучно сказано. Ну, а ти придумав, як ти з'явишся?
Ранк. Так, друже мій, це в мене вирішено.
Хельмер. Ну?
Ранк. На наступному маскараді я з'явлюся невидимкою…
Хельмер. Оце так вигадка!
Ранк. Є така велика чорна шапка, — чи ти не чув про шапку-невидимку? Варто надіти її — і людини наче й не було…