Хельмер. Норо!
Нора (голосно скрикує). Га!
Хельмер. Що це? Ти знаєш, що в цьому листі?
Нора. Знаю. Пусти мене! Дозволь мені піти!
Хельмер (стримуючи її). Куди ти?
Нора (намагаючись вирватись). І не думай рятувати мене, Торвальде.
Хельмер (відсахнувшись). Правда! Тож правда, що він пише? Жах! Ні-ні! Неможливо, щоб це була правда.
Нора. Це правда. Я любила тебе над усе на світі.
Хельмер. Ах, іди ти із своїми дурними вивертами!
Нора (ступивши до нього). Торвальде!..
Хельмер. Нещасна… Що ти наробила?!
Нора. Дозволь мені піти. Не можна, щоб ти відповідав за мене ти не повинен брати цього на себе.
Хельмер. Без комедій! (Замикає двері до передпокою на ключ.) Ні з місця, доки не даси мені відповіді. Ти розумієш, що ти наробила? Відповідай! Ти розумієш?
Нора (дивиться йому в очі і говорить з застиглим обличчям). Так, тепер починаю розуміти — цілком.
Хельмер (ходить по кімнаті). О, яке страшне пробудження! Всі оці вісім років… вона, моя радість, моя гордість… була лицемірна, брехлива… гірше, гірше… злочинниця! О, яка бездонна прірва бруду, потворства! Тьху! Тьху!
Нора мовчить, як і раніше, не відводячи погляду, дивиться на нього.
(Зупиняючись перед нею.) Я повинен був передчувати, що завжди може трапитися щось подібне, повинен був передбачити це. Легковажні принципи твого батька… Мовчи! Усі його легкодумні принципи перейшли до тебе у спадщину. Ні релігії, ні моралі, ні почуття обов'язку… О, як мене покарано за те, що я подивився тоді на цю справу крізь пальці. Заради тебе. І ось як ти мені віддячила.
Нора. Так, ось як.
Хельмер. Ти зруйнувала все моє щастя, занапастила все моє майбутнє. Страшно подумати! Я в руках безчесної людини. Вона може зробити зі мною, що захоче, вимагати від мене, що завгодно, наказувати мені, підганяти мене, як їй захочеться. Я писнути не посмію. І впасти в таку яму, загинути отак через легковажну жінку!
Нора. Коли мене не буде на світі, ти вільний.
Хельмер. Ах, без фокусів! І у твого батька завжди були напоготові такі фрази. Яка мені буде користь від того, що тебе не буде на світі, як ти кажеш? І найменшої! Він однак може почати справу. А коли він це зробить, мене, певно, запідозрять у тому, що я знав про твій злочин. Певно, подумають, що за твоєю спиною стояв я сам, що це я тебе так навчив! І за все це я можу дякувати тобі! А я носив тебе на руках весь час. Чи ти розумієш тепер, що ти мені наробила?
Нора (в холодному спокої). Так.
Хельмер. Це так неймовірно, що я просто отямитися не можу. Але ж треба якось виплутатися. Зніми шаль. Зніми, кажу тобі! Доведеться якось догодити йому. Справу треба залагодити за всяку ціну. А щодо наших стосунків, то про людей — усе мусить бути, як і було, але, розуміється, це тільки про людське око. Отже, ти залишишся вдома, це річ зрозуміла. Але дітей ти не будеш виховувати. Я не можу довірити їх тобі… О-о! І це мені доводиться говорити тій, яку я так любив і яку ще… Але цьому кінець. Тепер уже немає мови про щастя, а тільки про врятування залишків, уламків, декоруму!
Дзвінок у передпокої.
(Здригаючись.) Хто це? Так пізно. Невже треба ждати найжахливішого?.. Невже він?.. Сховайся, Норо! Удай із себе хвору!
Нора не рушає з місця, Хельмер іде і відчиняє двері до передпокою.
Служниця (напіводягнена з передпокою). Лист пані.
Хельмер. Давай сюди. (Хапає листа і зачиняє двері.) Так, від нього. Ти не одержиш. Я сам прочитаю.
Нора. Прочитай.
Хельмер (біля лампи). У мене ледве духу стає. Можливо, ми вже загинули, і ти, і я… Ні, треба ж дізнатися. (Гарячково розриває конверт, пробігає очима кілька рядків, дивиться на вкладений у лист папірець і радісно вигукує.) Норо!
Нора допитливо дивиться на нього.
Норо… Ні, дай прочитати ще раз… Так, так, так, врятований! Норо, я врятований!
Нора. А я?
Хельмер. І ти, звичайно. Ми обоє врятовані, і ти, і я. Глянь! Він повертає тобі твоє боргове зобов'язання. Пише, що розкаюється і шкодує… що в його долі щасливий поворот… Ну, та все одно, що він там пише. Ми врятовані, Норо! Ніхто тобі нічого не може зробити. Ах, Норо, Норо!.. Ні, спочатку знищити всю оцю гидоту. Подивись-но… (Кидає погляд на розписку.) Ні, і дивитись не хочу. Нехай це буде як сон для мене. (Розриває на шматки і лист, і боргове зобов’язання, кидає в грубку і дивиться, як усе згоряє.) Ось так. Тепер і сліду не залишилось… Він писав, що ти зі свят-вечора… Ах, які ж це жахливі були три дні для тебе. Норо!