Нора. Така, яка я тепер, — я не можу бути тобі дружиною.
Хельмер. У мене вистачить сили стати іншим.
Нора. Можливо — якщо у тебе заберуть ляльку.
Хельмер. Розлучитись… розлучитися з тобою!.. Ні, ні, Норо, — уявити собі не можу.
Нора (іде праворуч). Це ще більше підтверджує, що так мусить бути. (Повертається з верхнім одягом і невеличким саквояжем у руках, який кладе на стілець біля столу.)
Хельмер. Норо, Норо, не зараз! Почекай хоч до ранку.
Нора (одягаючи манто). Я не можу ночувати у чужої людини.
Хельмер. А хіба ми не могли б тут жити як брат із сестрою?
Нора (зав’язуючи стрічки капелюха). Ти добре знаєш — довго так не може тривати… (Накидає шаль.) Прощай, Торвальде. Я не буду прощатися з дітьми. Я знаю, вони в кращих руках, ніж мої. Така матір, як я тепер, їм не потрібна.
Хельмер. Але колись, Норо… коли-небудь?
Нора. Як я можу знати? Я зовсім не знаю, що з мене вийде.
Хельмер. Але ти моя дружина і тепер, і в майбутньому — якою б ти не стала.
Нора. Слухай, Торвальде… Коли дружина кидає чоловіка, як я, то він, як я чула, за законом вільний від усіх зобов'язань щодо неї. Я, в кожному разі, звільняю тебе зовсім. Ти не вважай себе зобов'язаним нічим, як і я не буду. Ми обоє повинні бути цілком вільні. Ось твоя обручка. Віддай мені мою.
Хельмер. Ще й це?
Нора. І це.
Хельмер. Ось.
Нора. Так. Тепер усе скінчено. Ось я покладу сюди ключі. Служниця знає все — що і як у домі — краще за мене. Завтра, коли мене не буде, Кристина прийде зібрати речі, які я привезла з собою з дому. Хай мені їх надішлють.
Хельмер. Звичайно, звичайно! Норо, ти не згадаєш про мене ніколи?
Нора. Ні, я, мабуть, часто буду згадувати і тебе, і дітей, і дім.
Хельмер. Можна мені писати тобі, Норо?
Нора. Ні… Ніколи. Цього не можна.
Хельмер. Але ж треба буде посилати тобі…
Нора. Зовсім нічого, нічого.
Хельмер. Допомагати тобі при потребі.
Нора. Ні, кажу тобі. Нічого я не візьму від чужої людини.
Хельмер. Норо… Невже я назавжди залишуся для тебе чужим?
Нора (бере свій саквояж). О Торвальде, для цього потрібно, щоб сталося найбільше диво!
Хельмер. Скажи яке?
Нора. Для цього і ти, і я — ми обоє повинні змінитися настільки… Ні, Торвальде, я більше не вірю в дива!
Хельмер. А я хочу вірити! Кажи, кажи, яке? Змінитися так, щоб?..
Нора. Щоб наше співжиття могло стати шлюбом. Прощай. (Виходить через передпокій.)
Хельмер (падає на стілець біля дверей і закриває обличчя руками). Норо! Норо! (Озирається і встає.) Порожньо, її тут уже немає. (Промінь надії осяває його обличчя.) Але — найбільше диво?
Знизу чути, як зачиняються ворота.