Фру Лінне. Але ж хворі більше, ніж усі інші, потребують догляду.
Ранк (знизуючи плечима). Отож воно й саме через такі погляди суспільство перетворюється на лікарню.
Нора зайнята власними думками, раптом сміється негучно і плескає в долоні.
А ви чого смієтеся з цього? Чи знаєте ви власне, що таке суспільство?
Нора. Дуже мені потрібне ваше нудне суспільство! Я зовсім з іншого сміюся… Страх як утішно! Скажіть, лікарю, тепер усі службовці в цьому банку підкорені Торвальду?
Ранк. То саме це вас так дуже втішає?
Нора (посміхаючись і наспівуючи). Це вже моя справа. Моя справа. (Ходить по кімнаті.) Та й справді, страх як приємно подумати, що ми… цебто Торвальд, має такий вплив на таку силу людей. (Виймає з кишені торбинку.) Лікарю Ранк, чи не хочете ви мигдалевого печива?
Ранк. Те-те-те, мигдалеве печиво! Я гадав, що це у вас заборонений плід.
Нора. Так, але це Кристина мені принесла трішки.
Фру Лінне. Що?.. Я?..
Нора. Ну-ну-ну, не лякайся. Ти не могла знати, що Торвальд заборонив. Треба сказати, він боїться, що я зіпсую зуби. Але що за біда — разочок! Правда, лікарю? Будь ласка! (Кладе йому в рот печиво.) Ось і тобі, Кристино. І мені можна одне, маленьке, — або вже два, так і буде. (Ходить знову.) Так, я справді безмежно щаслива. Одного тільки мені б дуже хотілося ще…
Ранк. Ну? Чого ж іще?
Нора. Дуже б хотілося сказати при Торвальду одну річ.
Ранк. Чого ж ви не скажете?
Нора. Не смію. Це гидко.
Фру Лінне. Гидко?
Ранк. Тоді не раджу. Але при нас можна сміливо… Ну, що ж це вам так дуже хотілося б сказати при Хельмері?
Нора. Дуже хотілося б сказати: під три чорти!
Ранк. Що ви, що ви!
Фру Лінне. Що з тобою. Норо?..
Ранк. Скажіть. Ось він іде.
Нора (ховаючи торбинку з печивам). Тсс-тсс-тсс!
Хельмер. З перекинутим через руку пальтом, тримаючи в іншій руці капелюх, виходить з кабінету
Нора (йдучи до нього). Ну, любий, спровадив його?
Хельмер. Так. Пішов.
Нора. Дозволь тебе познайомити. Це Кристина. Приїхала до міста.
Хельмер. Кристина?.. Вибачте, але я не знаю…
Нора. Фру Лінне, любий, фру Кристина Лінне!
Хельмер. А, ось воно що! Очевидно, подруга дитинства моєї дружини?
Фру Лінне. Так, ми давні знайомі.
Нора. І уяви собі, вона вирушила у таку далеку дорогу, щоб поговорити з тобою.
Хельмер. Тобто як це?
Фру Лінне. Не те, щоб власне…
Нора. Кристина якраз відмінна конторниця, і їй дуже хочеться працювати у тямущої людини, щоб підучитися ще більше…
Хельмер. Дуже розумно, пані…
Нора. І коли вона дізналася, що тебе призначено директором банку, — про це було в газетах, — вона відразу ж полетіла сюди… Правда, Торвальде, ти заради мене зробиш щось для Кристини? Га?
Хельмер. Так можливо. Ви, мабуть, удова?
Фру Лінне. Так.
Хельмер. І маєте досвід у конторській справі?
Фру Лінне. Так. Чималий.
Хельмер. То дуже можливо, що я зможу надати вам місце…
Нора (плескаючи в долоні). Бачиш, бачиш!
Хельмер. Ви з'явились саме у щасливу хвилину, пані.
Фру Лінне. О, як мені вам дякувати?
Хельмер. Нема за що. (Одягає пальто.) Але сьогодні ви вже вибачте мені…
Ранк. Стривай, і я з тобою. (Приносить з передпокою свою шубу і гріє її перед грубкою.)
Нора. Тільки не затримуйся, любий Торвальде.
Хельмер. Годину, не більше.
Нора. І ти йдеш, Кристино?
Фру Лінне (одягаючи пальто). Так, треба піти пошукати собі кімнату.
Хельмер. То, може, вийдемо разом?
Нора (допомагає фру Лінне). Шкода, що у нас так тісно, немає жодної можливості…
Фру Лінне. Що ти! Хто ж про це думає! Прощавай. Дорога Норо! І спасибі тобі за все.
Нора. Прощавай поки що. Увечері ти, зрозуміло, знову прийдеш. І ви, лікарю. Що? Коли будете добре себе почувати? Ну, звичайно, будете. Тільки закутайтеся добре.
Всі виходять, прощаючись і розмовляючи, до передпокою. Зі сходів чути дитячі голоси.