Екдаль. Гадаю — держимо курей. Тепер усі сидять на сідалах. А подивились би ви на них удень, на цих курей!
Гедвіг. А потім ще…
Екдаль. Тсс!.. Ні слова поки що.
Грегерс. І голуби у вас є, як бачу.
Екдаль. О, так. І голуби у нас знайдуться! Для них під самим дахом і ящики приладнано — для несіння яєць. Голуби, знаєте, люблять кублитися якнайвище.
Яльмар. Це все не прості голуби.
Екдаль. Прості! Як можна таке подумати! У нас турмани! І воласті є теж. А ось ходіть-но сюди! Бачите ящик отам, біля стіни?
Грегерс. Бачу. Для чого це він у вас?
Екдаль. Там сплять уночі кролики, батечку.
Грегерс. То у вас і кролики є?
Екдаль. Авжеж, як бачите, хай йому чорт, і кролики! Чуєш, Яльмаре? Він питає, чи є у нас кролики? Гм… А ось тепер найголовніше. Зараз. Відсунься, Гедвіг. А ви станьте тут. Ось так. І дивіться сюди… Бачите, он там кошик із соломою?
Грегерс. Бачу. І в ньому сидить якийсь птах.
Екдаль. Гм, — «птах»!
Грегерс. Качка, чи що?
Екдаль (шокований). Ну, звичайно, качка.
Яльмар. Та яка качка, — як ти гадаєш?
Гедвіг. Це не проста качка…
Екдаль. Тсс!..
Грегерс. Ну, й не турецька ж.
Екдаль. Ні, пане… Верле. Це не турецька качка. Це — дика качка.
Грегерс. Та невже? Дика?
Екдаль. Авжеж! Цей «птах», як ви зболили його назвати, — дика качка. Наша дика качка, батечку.
Гедвіг. Моя дика качка. Вона ж бо моя.
Грегерс. І вона може жити тут, на горищі? Призвичаїлась?
Екдаль. Та ви ж розумієте, у неї ціле корито з водою, в якому вона може хлюпатись досхочу.
Яльмар. Воду через день змінюємо.
Гіна (звертаючись до Яльмара). Але, любий Яльмаре, ви такого холоду сюди напустили.
Екдаль. Гм… тоді зачинимо. Та й не треба їх тривожити серед ночі. Берись, Гедвіг.
Яльмар і Гедвіг зсовують докупи обидві половинки дверей.
Іншим разом подивитесь її як слід. (Сідає в крісло біля грубки.) Вони надзвичайні, ці дикі качки.
Грегерс. Та як же ви її зловили, лейтенанте Екдаль?
Екдаль. Я не ловив. Ми зобов'язані нею одному панові.
Грегерс (трохи вражений). Чи не батькові моєму?
Екдаль. Авжеж. Саме вашому батькові. Гм…
Яльмар. Цікаво — як це ти вгадав, Грегерсе?
Грегерс. Ти нещодавно розповідав, як ти зобов'язаний батькові… ну от, я й подумав…
Гіна. Так, але ж ми не від самого комерсанта дістали її.
Екдаль. Все одно, Гіно. За неї ми повинні бути вдячні Гокенові Верле. (До Грегерса.) Він, бачите, плавав човном і підстрелив її. А очі у нього слабі. Гм… Ну, отож тільки що підстрелив.
Грегерс. А-а! Увігнав їй, виходить, кілька дробинок в тіло.
Яльмар. Та дві-три дробинки.
Гедвіг. Під саме крило. І вона не могла полетіти.
Грегерс. І, певно, пірнула.
Екдаль (сонним голосом, невиразно). Звісно… дикі качки завжди так. Пірнуть на дно… на самісіньку глибінь, батечку… в баговиння, зариються у водорості… і всяке там чортовиння… і вже більше не зринають.
Грегерс. Але ж вона, качка, зринула, лейтенанте Екдаль.
Екдаль. У вашого батька такий лютий собака… пірнув і таки витяг качку.
Грегерс (до Яльмара). І вона потрапила до вас?
Яльмар. Не відразу. Спочатку вона потрапила до твого батька, але там вона не прижилася, почала хиріти, і Петтерсенові наказали її добити…
Екдаль (засинаючи). Гм… Так, так… Петтерсен йолоп.
Яльмар (знижуючи голос). Отак вона й опинилася в нас. Батько трохи знайомий з Петтерсеном; довідався від нього про цю дику качку і влаштував так, що її віддали нам.
Грегерс. І тут у вас на горищі їй живеться чудово.
Яльмар. Прегарно! Навіть розжиріла. Та, правда, вона тут уже так давно, що встигла забути справжню волю. А в цьому й вся річ.
Грегерс. Мабуть, ти маєш рацію, Яльмаре. Нехай тільки не бачить ніколи неба і моря… Але я не смію довше засиджуватись, — батько твій, здається, заснув.
Яльмар. Ну, через це…
Грегерс. До речі: ти казав, ви кімнату здаєте? І вона зараз вільна?
Яльмар. Так, а хіба що? Ти кого-небудь знаєш?…
Грегерс. Чи міг би я найняти цю кімнату?
Яльмар. Ти?
Гіна. Ні, що ви, пане Верле!..
Грегерс. Віддасте ви її мені? Тоді я завтра ж уранці переїду.
Яльмар. Та з величезною приємністю.
Гіна. Ні, пане Верле, вона для вас аж ніяк не годиться, невідповідна.
Яльмар. Та що ти, Гіно? Як можна казати так?
Гіна. Та як же? І тісна, і світла мало, і…
Грегерс. Це все не біда, фру Екдаль.
Яльмар. По-моєму, кімната як кімната. І умебльована непогано.