Гіна (підводячись). Звичайно, вірю. Але давай спершу покладемо його в ліжко.
Яльмар. Добре, давай.
Обережно заходжуються коло старого.
Дія третя
Павільйон Яльмара Екдаля. Ранок. Сонячне світло падає з великого вікна в стелі, завіски відсунені.
Яльмар сидить біля столу і ретушує картонку; перед ним лежить ще кілька картонок. Дещо згодом з вхідних дверей з'являється Гіна у капелюшку і накидці, з кошиком у руці.
Яльмар. Ти вже повернулася, Гіно?
Гіна. Авжеж, байдикувати ніколи. (Ставить кошик на стіл і скидає з себе накидку і капелюшок.)
Яльмар. Заглядала до Грегерса?
Гіна. Так, так. Ну вже й кімната! Любо глянути. Не встиг в'їхати — таку чистоту навів!
Яльмар. Справді?
Гіна. Та як же! Він же все сам та сам. Не потрібно йому нічиїх послуг. Ну, і грубку сам розпалив. А каглу й не відчинив. Повну кімнату диму напустив. Такий сморід, що…
Яльмар. Та що ти!
Гіна. А потім ще краще. Треба було загасити вогонь — він і виплеснув туди всю воду з умивальника!.. Таку грязюку на підлозі розвів — неподобство!
Яльмар. Це вже неприємно.
Гіна. Я покликала двірничку прибрати там у нього, у нехлюя. Але тепер раніше як після обіду туди й увійти не можна.
Яльмар. Куди ж він оце подівся?
Гіна. Пішов прогулятися — сказав.
Яльмар. Я теж заходив до нього на хвилинку… коли ти пішла по провізію…
Гіна. Чула. Запросив його на сніданок?
Яльмар. Ну, розумієш, так трохи перекусити до обіду. Для першого дня… незручно не запросити. Адже в тебе завжди знайдеться що-небудь.
Гіна. Доведеться знайти.
Яльмар. Тільки, будь ласка, щоб не було так, аби-аби, Гіно. Реллінг з Мольвіком теж, мабуть, зайдуть. Я, бачиш, зустрів Реллінга на сходах, ну й довелося…
Гіна. Ще й цих двоє!
Яльмар. Господи Боже… куском-двома більше чи менше! Хіба не все одно?
Старий Екдаль (відчиняє свої двері і визирає). Слухай, Яльмаре… (Побачивши Гіну.) А-а!
Гіна. Вам щось потрібно, дідусю?
Екдаль. Ні, ні, однаково. Гм… (Зникає.)
Гіна (бере кошик). Будь ласка, наглядай за ним добре, щоб не пішов.
Яльмар. Авжеж, авжеж, постараюсь. Слухай, Гіно, добре б вінегрету з оселедцем… Реллінг і Мольвік, мабуть, здорово гульнули вночі.
Гіна. Коли б тільки не прийшли завчасно…
Яльмар. Ні, нічого, встигнеш.
Гіна. Ну гаразд. А ти ще встигнеш попрацювати трошки.
Яльмар. Яж працюю! Роблю, скільки можу!
Гіна. Кінчиш, — і все, як гріх з душі. (Виходить з кошиком до кухні.)
Яльмар сидить деякий час, водячи пензликом по фотографії; працює мляво, неохоче.
Екдаль (виглядає, озирає кімнату і тихо камеє). Ти дуже зайнятий?
Яльмар. Та сиджу ось тут, з цими карточками.
Екдаль. Ну, ну, звичайно!.. Якщо вже такий зайнятий… Гм! (Зникає, залишаючи двері відчиненими.)
Яльмар (мовчки продовжує деякий час працювати, потім кладе пензлик і йде до дверей кімнати старого). А ти дуже зайнятий, батьку?
Екдаль (бурмоче в себе у кімнаті). Якщо ти такий зайнятий, то і я теж. Гм!
Яльмар. Ну гаразд. (Іде й сідає знову за роботу.)
Екдаль (трохи згодом знову з'являється на дверях). Гм! Бачиш… я не те щоб уже дуже зайнятий, Яльмаре.
Яльмар. Мені здалося, ти писав.
Екдаль. А, чорт! Хіба не може Гроберг зачекати якийсь там деньок чи два. Не горить же, справді!
Яльмар. Звичайно. І ти ж бо не наймит якийсь.
Екдаль. А там треба було б…
Яльмар. От-от. Хочеш туди? Відімкнути тобі двері?
Екдаль. Не завадило б.
Яльмар (підводячись). Та вже за одним заходом збутися.
Екдаль. От-от. Завтра на ранок усе повинно бути готове. Завтра ж?… Гм?
Яльмар. Завтра, завтра.
Удвох розсувають двері, що ведуть на горище.
Крізь слухові вікна світить ранкове сонце.
По горищу пролітають голуби; інші туркочуть, сидять чи ходять по горищу. У глибині горища час від часу чути кудкудакання.
Ну, можеш іти, батьку.
Екдаль (входить на горище). Хіба ми не разом?
Яльмар. Та, знаєш… мабуть… (Бачить у дверях кухні Гіну.) Я? Ні, мені ніколи. Працювати треба… Та ось тільки завіску опущу… (Тягне за шнурок.)
Двері горища від самої стелі до підлоги запинаються завісою, нижня частина якої з клаптя старої парусини, а верхня — з куска розтягнених рибальських сітей. Підлоги горища, таким чином, не видно.