(Відходить до стола.) Ну от, тепер, сподіваюсь, дадуть посидіти спокійно з годинку.
Гіна. Знову йому конче потрібно туди, вовтузитись?
Яльмар. А хіба було б краще, якби він побіг до мадам Еріксен? (Сідає.) Тобі щось потрібно? Ти ж бо сказала…
Гіна. Я хотіла тільки спитати, як по-твоєму — тут накрити?
Яльмар. Та, мабуть, ніхто так рано не прийде?
Гіна. Ні. Я нікого не чекаю сьогодні, крім отієї парочки, яка хоче знятися вкупі.
Яльмар. А, чорт! Не можуть знятися іншим разом!
Гіна. Нічого, любий мій. Я сказала їм прийти по обіді, коли ти спиш.
Яльмар. Ну, тоді добре. То ми тут розташуємось.
Гіна. Атож. А накривати ще рано? Стіл мені поки що не потрібний. То ти сиди собі, працюй.
Яльмар. Бачиш, здається, працюю, скільки можу!
Гіна. Зате потім і гуляй собі. (Виходить знову до кухні.)
Невелика пауза.
Екдаль (на дверях горища, за сіткою). Яльмаре! Яльмар. Ну?
Екдаль. Боюся, що все-таки доведеться пересунути корито.
Яльмар. Яж увесь час говорив тобі. Екдаль. Гм… гм… гм… (Відходить від дверей.)
Яльмар працює, потім кидає, підводиться і скоса дивиться на горище. Гедвіг виходить з кухні.
Яльмар (швидко сідає на стілець). Тобі чого?
Гедвіг. Я так, заглянути до тебе, тату.
Яльмар (трохи згодом). Чого ти тут блукаєш, шукаєш? Назирати, чи що, послали?
Гедвіг. Зовсім ні.
Яльмар. А мати що робить?
Гедвіг. Мама цілком поринула у вінегрет. (Підходить до стола.) Може б, я тобі допомогла щось, тату?
Яльмар. Ні. Краще я сам. Краще вже самому всюди і скрізь… поки сил вистачить!.. Не бійся, Гедвіг: поки батько твій не надірветься…
Гедвіг. О, тату, не говори так!.. Недобре! (Ходить по кімнаті. Зупиняється коло відчинених дверей на горище і зазирає туди.)
Яльмар. Що він там робить?
Гедвіг. Мабуть, хоче покласти новий прохід до корита.
Яльмар. Ніколи йому не впоратися самому! А я повинен тут сидіти неначе прикутий!
Гедвіг (підходить до нього). Дай мені пензлик, тату… Я вмію.
Яльмар. Дурниці. Тільки очі попсуєш.
Гедвіг. Зовсім ні. Давай, давай пензлика.
Яльмар (підводиться). Ну, хіба тільки на хвилину, на дві, не більше.
Гедвіг. Ну то що ж зі мною може статися? (Бере пензлик.) Ось так. (Сідає.) А ось і взірець.
Яльмар. Тільки не зіпсуй очей! Чуєш? Я не беру на себе відповідальності за тебе… Сама тоді на себе нарікай — чуєш?
Гедвіг (ретушуючи). Так, так, добре.
Яльмар. А ти дуже здібна, Гедвіг. Лише на дві хвилинки, розумієш? (Прослизає за завісу на горище.)
Гедвіг працює. Чути, як Яльмар і Екдаль про щось сперечаються на горищі.
(Виходить із-за сітки.) Гедвіг, подай-но мені кліщі з полиці. І молоток. (Обертаючись назад.) Ти зараз побачиш, батьку. Дай-но мені тільки показати тобі, як я придумав!
Гедвіг, діставши з полиці потрібні інструменти, передає їх йому.
Дякую. Саме, знаєш, вчасно до нього приспів. (Відходить від дверей.)
На горищі чути постукування молотка і розмову.
Гедвіг стоїть і дивиться крізь сітку. Трохи згодом стукіт у вхідні двері. Гедвіг не чує.
Грегерс Верле (без капелюха, без пальта, входить і зупиняється біля дверей.) Гм!..
Гедвіг (обертається і йде йому назустріч). Здрастуйте. Прошу, заходьте.
Грегерс. Дякую. (Дивиться в напрямку горища.) У вас там хтось працює, здається.
Гедвіг. Ні. Це тато з дідусем. Я покличу їх.
Грегерс. Не треба, не треба. Я краще почекаю трошки. (Сідає на диван.)
Гедвіг. Тут такий безлад… (Хоче прибрати картонки.)
Грегерс. Залиште, не турбуйтесь. Це ті карточки, що їх треба відретушувати?
Гедвіг. Так, я тут трошки допомагаю татові.
Грегерс. То ви не зважайте на мене. Прошу!
Гедвіг. Ні, ні. (Сідає, присуває до себе всі потрібні предмети і береться до роботи.)
Грегерс мовчки дивиться на неї деякий час.
Грегерс. Дика качка добре спочивала сьогодні?
Гедвіг. Дякую вам. Мабуть.
Грегерс (повернувшись у бік горища). При денному світлі усе має зовсім інший вигляд, ніж учора при місяці.
Гедвіг. Так, дивно, як міняється. Ранком зовсім інший вигляд, ніж увечері. І коли дощик іде, теж зовсім інший, ніж у сонячний день.
Грегерс. Ви це помітили?
Гедвіг. Таж одразу видно.
Грегерс. А ви теж любите бувати там, у дикої качки?